• Головна
  • Солянка під вогнем по-авдіївські. Щоденник маріупольського журналіста
12:00, 19 січня
Блог

Солянка під вогнем по-авдіївські. Щоденник маріупольського журналіста


Фото Вадима Джуваги, Фейсбук

Фото Вадима Джуваги, Фейсбук

Вадим Джувага - історик і журналіст, дослідник, краєзнавець і мандрівник. Зараз - він боєць Збройних Сил України. Воює у найзапеклішій точці на мапі бойових дій - під Авдіївкою.

Вадим встигає інколи писати цікаві та дотепні дописи про своє життя-буття на фронті. Тож розпочинаємо періодично публікувати щоденник маріупольського журналіста.

1 січня

Вєсєло, вєсєло встрєтім Новий год. Короткий звіт.

Вчора координували візити наших дронів до Донецька. В результаті на наших очах (велася відеотрансляція)  з нашою допомогою дрони знищили три підстанції у Київському районі міста. В результаті окупанти побули в нашій шкірі,  бо ми за грудень минулого року були без світла 23 дні. 

Лаптєногі о 23.10 почали вітати нас з Новим роком (якраз після виступу бункерного). Арта з освітлювальними снарядами (один запалив будинок в недалекому селі), ''Гради'' і мінометка. Незважаючи на їх старання (вилізли ж для цього без опохмела), ми належно їх вітання не оцінили. Обрадувало інше: заграви над Донецьком не було - орки сиділи без світла. Попрацювали ми непогано. 

Потім після Нового року пішла отвєтка з нашого боку. Результати відомі: прилетіло в центр Донецька в ''Донбас палац".

Вдень наші пацани завалили дрона з ПКМ.

Зате по поверненню мені проходу не давали:

- Петровичу, ти навіщо Донецьк без світла залишив? Отак посилай тебе на позицію".  Дев'ять років дамбіл бамбас, і знову "діточок без світла лишив''.

 - Бородатих діточок, - відмахуюсь я.

 - А чечени хіба не діти? Хоч і бородаті. Все, пацани, Петровича в Донецьк за пивом більше не посилати, а то по всьому Донецьку червоно-чорні прапори порозвішує'.

Якби ж то...

15 січня

Два тижня нового року. Вітер, завірюха, колючий сніг в обличчя. Часто згадую незламного борця за людські права Петра Григоренка, який назвав донецький клімат ''вбивчим''. 

Але ми стоїмо. До недалекого Донецька летять наші ''подарунки''. Лаптєногі відчувають, як це ''дамбіти бамбас', про що вони кричали'з кожної праски. Їжте, не забрьохайтесь.

 За нами Україна і європейська цивілізація. Пацани без пафосу роблять свою щоденну, рутинну роботу.

Нам є що захищати. Ми приречені на перемогу.

Слава Україні!

18 січня

Сиджу на чергуванні на КП. В руках рація "Моторола'' і планшет з кількома каналами зв'язку. Поруч двоє пациків  готують солянку. Дія відбувається під Авдіївкою. 

Після ретельного скобління дошки, на ній ріжеться цибуля. Другий годувальник ріже ковбасу. На світ Божий дістається все, що знайшли. 

Один з приготувальників незадоволений: в підрозділі є ресторанний кухар, проте підрозділ розкидано вздовж лінії фронту і кухар відпочиває далеко від нас, а готувати доводиться йому замість кухаря.

Раптом недалеко гупає. На мить розмови припиняються, шиї втягуються в бік пострілу.

- Шо було, прильот?

- Та прильот. Шукають арту.

Різка компонентів солянки продовжується. Війна війною, а обід за розкладом. 

- Огірків дістань.

- Є. - І на столі виникають три банки огірків.

Зняття проби. Огірки подобаються, тому відкриваються всі банки. Під час проб приходить взводник лейтенант Льоня, який збирається на завтрашнє чергування і починає пити розсол із однієї з банок.

- Льонько, постав банку, не пий! - благим матом. Той не реагує. Випивши пів банки розсолу, він цікавиться, що тут відбувається. 

Тут гупає знову. КП ходить ходором.

- Готуємо фірмову Авдіївську страву ''Солянка під вогнем".

Після цих слів прилітає касетка і навкруги починається канонада. Усі затихають. Як серія вибухів припиняється, кухарі відправляють Льоню пошукати оливків або лимонів. 

За кілька кілометрів від передової!

Як тільки пройшла серія вибухів від касети!

І ці під*и хочуть нас перемогти?

Лейтенант прибіг, але лимонів і маслин не знайшов. Фраза ''Ну що за Авдіївка, навіть лимонів не знайдеш!" змушує мене реготати. Пацани знизують плечами і продовжують готувати, шукаючи то перець, який хтось кудись подів, то аджики.

Починає смачно пахнути м'ясом, що підтягує до місця  приготування не тільки наших штатних котів Замполіта і Багіру, але і місцевих сільських. Сільські нахабно нявчать під дверима, вимагаючи уваги. Штатні бойові коти не поспішають. Сидять мовчки і терпляче чекають, мовляв, нікуди не дінетесь, нагодуєте.

Солянки я не дочекався. Здав зміну наступнику і пішов відпочивати. Я хоч і не кіт, але свою порцію ''Авдіївської солянки під обстрілом'' матиму.

Далі, сподіваємось, буде...

Більше блогів на нашому сайті читайте ось тут за посиланням

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Голос міста
Чого ви чекаєте від прийдешнього 2024 року?
проголосувало 2727 відвідувачів
Лише поганого
10,4%
Аби не стало гірше, ніж є зараз
18,9%
Перемоги
54,7%
Позитивних змін у особистому житті
6,7%
Нічого не чекаю
9,3%
#Маріуполь #Авдіївка #Джувага
Спецтема
Лучшие мариупольские блогеры, активные пользователи социальной сети Фейсбук говорят о том, что они думают о Мариуполе, его людях, о жизни, политике и о себе. Без купют, без прикрас. Голая правда жизни.

live comments feed...