• Головна
  • Вона шила балаклави у Донецьку 2014-го. Вона забезпечувала військових у Маріуполі 2015-го. Вона годує захисників України зараз. Волонтерка зі стажем Валерія Гармаш
14:13, 5 грудня 2023 р.
Надійне джерело

Вона шила балаклави у Донецьку 2014-го. Вона забезпечувала військових у Маріуполі 2015-го. Вона годує захисників України зараз. Волонтерка зі стажем Валерія Гармаш


Коли в 2014 році Російська федерація напала на Україну, анексувала Крим і розв’язала війну на сході, українська армія була гола і боса і не мала ресурсів для того, щоб захищатися. Добровольці, для яких Україна має свою цінність, замість армії стали тоді на захист своєї держави, а волонтери – замість держави стали забезпечувати добровольців всім необхідним для оборони країни. 

Добровольчий та волонтерський рух дали початок громадянському суспільству, яке тримає Україну зараз на своїх плечах, не дозволяє владі остаточно скурвитися, а людям – втратити орієнтири.

Інколи комусь може здаватися, що волонтерство – це не поклик, а обов’язок. Що волонтер зобов’язаний тому чи іншому. Насправді, волонтери – це звичайні люди, але такі, для яких завжди «є різниця». Тобто небайдужі. Вони нікому нічого не винні, але просто народилися не спостерігачами, а активними учасниками.

«Я добре знаю, що буває, коли людині – «какая разница», коли люди просто спостерігають, що відбувається навколо, і не думають про наслідки. Я надивилася того у Донецьку», - каже маріупольська волонтерка Валерія Гармаш.

Вона шила балаклави у Донецьку 2014-го. Вона забезпечувала військових у Маріуполі 2015-го. Вона годує захисників України зараз. Волонтерка..., фото-1

Валерія стала на шлях безкорисної допомоги ще у 2014 році. В Донецьку, який розривали проросійські банди, вона дома, тихенько шила балаклави для добровольчого батальйону «Донбас». 

«Тканини не було. Тож я скуповувала у секунд-хендах чорні футболки і шила для хлопців балаклави. Тоді ще не було розуміння, які потреби будуть у них, як довго все це буде тривати. Тож перші партії балаклав були невеликими. Але потім ставало зрозуміло, що ця війна прийшла в наш дім надовго», - пригадує Валерія Гармаш.

У липні 2014-го Валерія змушена була залишити рідний Донецьк і переїхати до Маріуполя.

«В той період я ще не відчувала власної небезпеки. Хоча було відчуття самотності, бо більшість моїх знайомих, друзів жили мрією про якесь багате життя у складі «республіки» або Росії. 

Я виїжджала сама і дуже нервувала, тому що було страшно проходити денеерівські блокпости. Було чимало людей серед моїх знайомих, які знали про мою проукраїнську позицію і могли донести на мене. Але все тоді пройшло спокійно. Коли побачила в Оленівці українські прапори – була щаслива.

Так, влітку 2014-го Оленівка буле ще наша…» - пригадує Валерія.

В Маріуполі приїзду волонтерів із Донецька вже чекали (а Валерія приїхала ще з одною жінкою-полонтеркою). Їх зустрічали відомі маріупольські волонтери Марія Подибайло та Спартак Стєпнов.

«У Спартака було приміщення, де ми могли пожити, поки не облаштуємось. Тож ми швидко облаштувались і одразу включилися у волонтерську роботу.

В той час волонтерський хаб «Новий Маріуполь» працював 24 години на добу. Різні люди постійно привозили допомогу, забирали, знову привозили, домовлялись, залишали повідомлення – і так цілодобово. Я була в Новому Маріуполі координатор кою – збирала дані про потреби військових, комуні кувала з волонтерами, щоб вони могли координувати свою роботу».

На початку волонтери купували військовим майже все – від гумових тапок і шкарпеток до бронежилетів, касок, прицілів тощо. Десь ближче до кінця року запити на побутове і першочергове стали зникати. Трохи підключилася держава щодо забезпечення нагальних потреб, і запити від військових сталі більш серйозними. Але все ще волонтерська діяльність була дуже потрібна війську.

У 2015 році від «Нового Маріуполя» утворилося декілька самостійних волонтерських груп. І Валерія Гармаш разом із чоловіком увійшла до складу волонтерської організації «Східна брама», яку очолив Дмитро Чичера. 

Почали допомагати не тільки військовим, а сиротинцям, яких привозили до Маріуполя  з окупованих територій, переселенцям. Багато було роботи і тоді, і зараз. 

«Хоча, якщо порівнювати із 2014-м, то зараз із забезпеченням все ж таки набагато краща ситуація, - каже Валерія Гармаш. – Зараз періодично у війська проблеми виникають, але вони не носять такого тотального характеру. Наприклад, минулого року були проблеми у підрозділах із зимовим одягом. Ми багато частин обдзвонювали, питали – не знайшли тих, кому б видали теплі речі. Зараз немає вже такої проблеми.

Взагалі, питання забезпечення бригад багато в чому залежить від керівництва підрозділу. Якщо хороший командир, то він про все турбується заздалегідь, і у його особового складу все є, і все добре».

А от чого дійсно не вистачає бійцям на нулі, так це смачної гарячої їжі. Буває, хлопці та дівчата по декілька тижнів не можуть поїсти гарячого супу або борщу і тримаються на сухпайках. 

«Існують польові кухні, які прориваються навіть на нуль, щоб нагодувати військових, але не всюди можна проїхати і не завжди. Тож ми разом із Людмилою Чичерою намагаємось щось приготувати і відправити на фронт. Останній раз поїхали самі до Краматорська, щоб відвідати своїх хлопців, яким допомагаємо з 2014-го. Мама Дмитра Чичери, Людмила Олексіївна, налепила пельменів, котлет наробила – ми це заморозили. А ще повезли борщ, сало, пироги з м’ясом та солодкі. Ну і, звісно, потрібні речі – грілки, сухий душ, водо відштовхуючи засоби для взуття, енергетичні батончики, термокружки, термоси. 

Дуже хочеться підтримати наших, підняти бойовий дух. Ситуація на фронті не проста. Але і не скажу, що панічна. Просто люди втомились, хлопці виснажені. Це відчувається. Тому приїзд волонтерів для них – це підтримка. Це те, звідки вони беруть сили: родини, друзі, небайдужі люди. Поки вони поруч, є за що битися.

І так виходить, що вони беруть сили від нас, а ми – від них. Бо і ми теж всі втомлені, і радіти нема чому. Але треба жити. 

Досвід Маріуполя показав, що життя наше коротке, і ніхто не знає, коли воно закінчиться. Може обірватися у будь-яку мить. То треба жити тут і зараз. Намагатися робити все, що можеш, радіти від того, що живеш і можеш бути корисною. Радіти кожному прожитому дню. Саме так я навчила себе. Без цього можна просто збожеволіти…»

Тож щоб не збожеволіти, не втратити надію і віру у перемогу – допомагайте ремонтувати дрони для ЗСУ.

Ремонт військових дронів проводить маріупольська Халабуда

Ось реквізити, куди скидати донати: 

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7JpNrh9pyn?fbclid=IwAR2OTRFEVMTtsIpL10RYCC2EFoMTgLGt68e0Zgnw2NG-HIU6w0LW6TT-Qkk

Номер картки банки:

5375 4112 0841 3166

5457 0825 0359 9263 Приват

На великі і малі військові потреби для військових збирає маріупольська волонтерка Олена Золотарьова

Вона шила балаклави у Донецьку 2014-го. Вона забезпечувала військових у Маріуполі 2015-го. Вона годує захисників України зараз. Волонтерка..., фото-2

Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/3NUoMCEeYY?fbclid=IwAR2KMXH1hDnnEn-4l8KS7xL21jCSNNWaZXuSBPdOEX-wrZGoE-HxaCgoZ9M

Приват: 5168745031517706

PayPal: [email protected]

(Обирайте в «Payment type» опцію «For friends and family»)

SEPA

GB07CLJU00997185044256

BIC: CLJUGB21

ZOLOTAROVA OLENA

На великі і малі військові потреби для військових збирає маріупольська волонтерка Анна Котельникова

Вона шила балаклави у Донецьку 2014-го. Вона забезпечувала військових у Маріуполі 2015-го. Вона годує захисників України зараз. Волонтерка..., фото-3

Приват 4149 6293 4210 0062

PayPal [email protected]

Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/878ETFngny?fbclid=IwAR2Q4MRkuwgIRXeAIYtCKsa2ApJ01jQIOsORXMyKNW3zMruKLH2NqpOB6uw

Православна громада маріупольського храму Петра Могили ПЦУ систематично допомагає не тільки військовим з усілякими корисними і важливими речами для перемоги, а і щоденно годують переселенців зі сходу України.

Храм Петра Могили та Донецька та Маріупольська єпархія ПЦУ

Вона шила балаклави у Донецьку 2014-го. Вона забезпечувала військових у Маріуполі 2015-го. Вона годує захисників України зараз. Волонтерка..., фото-4

Перерахувати кошти можна тут: https://send.monobank.ua/jar/6zKkcFHyrs?fbclid=IwAR2CG0SNo8H2sp1Rh8g83ltJ1gSS9SfuuByZRtkvl0d6dHnjzWSOdcRNr_A

Сьогодні, в День волонтера, кожному, хто підставив плече своїй армії і своїй країні, подякував особисто Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Вона шила балаклави у Донецьку 2014-го. Вона забезпечувала військових у Маріуполі 2015-го. Вона годує захисників України зараз. Волонтерка..., фото-5

«З перших днів російської агресії 2014-го року ви підставили плече військовим та допомогли вистояти.

Ви стали нам побратимами і посестрами. Найближчим союзником у боротьбі проти російських окупантів. Для кожної бригади. Для кожного підрозділу. Для кожного солдата.

Від імені Збройних Сил України дякую вам за вашу відвагу і самопожертву.

Дякую за тисячі автомобілів і десятки тисяч дронів, тепловізори та медикаменти. За кілометри маскувальних сіток та окопні свічки, біля яких український солдат сьогодні гріє руки в холодному фронтовому окопі. І за щирі дитячі малюнки, які зігрівають душу в бліндажі.

З вашою підтримкою ми обов'язково переможемо!»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Голос міста
Так, як тільки звільнять Маріуполь
42,9%
Ні, не збираюсь повертатись. Вже влаштувались на новому місці
17,4%
Вже повернулась (повернувся)
10,0%
Досі не маю відповіді на це питання
29,8%
#Маріуполь #волонтери

live comments feed...