• Головна
  • По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО
11:52, 4 грудня 2023 р.

По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО


По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО

Христина Гусак думала про відкриття власного бізнесу ще в Маріуполі, але реалізувати плани завадило повномасштабне вторгнення Росії. Опинившись в евакуації на Полтавщині, жінка вирішила, що тепер точно час пробувати свої сили. А детально розрахувати усі нюанси бізнес-ідеї та закупити потрібне обладнання допомогла грантова програма “Час діяти” від “Студії громадських жіночих ініціатив”. Тепер Христина може щомісячно виготовляти 225 кілограмів замороженої продукції ручної роботи — маріупольські пельмені будуть смакувати у всьому Миргородському районі. 

«Нам обіцяли, що все під контролем»

За освітою Христина працювала у своєму житті тільки рік: з ливарного цеху «Азовсталі» вона пішла у торгівлю, де здебільше була пов’язана з продовольчою групою товарів. У Маріуполі у Христини була велика родина — дві сестри, мама, бабуся. Коли жінка вийшла заміж та народила сина, нова сім’я орендувала хату у Кальміуському районі міста. Саме там вони перебували, коли почули про масштабний наступ. Але їхати не поспішали. Христина згадує, що напередодні до міста приїздив президент Володимир Зеленський та власник великого бізнесу Ринат Ахметов. Людей запевняли, що все під контролем, і не варто перейматися можливою небезпекою. 

По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО, фото-1

“Тому у перший день чоловік навіть ще поїхав на роботу, а ми з сином залишилися вдома. У садочок я його не повела, і цілий день ми намагалися підготуватися до можливих негараздів: набрати запас води, підкупити продуктів, - згадує Христина. - Ми нікуди не збиралися, думали: тут ми вдома, тут три великих підприємства, порти. Це точно не дадуть знищити чи окупувати”. 

Але майже одразу Христині з сином довелося спускатися у підвал: поруч почали падати снаряди, фронт наближався. Зник зв'язок, світло, потім — газ. У родини було радіо на батарейках, і за уривками новин вони намагалися зрозуміти, як їм краще діяти: залишатися чи ризикувати їхати.

“Ми вже навіть боялися з підвалу виходити, підіймалися у разі крайньої потреби. Сину одразу сказали: почалася війна. Щоб трохи заспокоїти, сиділи з ним поруч, обіймалися, спустили у погріб його улюблені іграшки, він багато малював. Чоловік дістав десь генератор, то ж ми спочатку на освітлення навіть витрачали паливо, про що потім, звісно пошкодували, - розповідає жінка. - Тоді ми не розуміли, що десь в країні взагалі може бути тихо та безпечно. Нам здавалося, що те, що у нас, зараз всюди. Але вже 7 березня ми все ж виїхали з будинку, коли прилетіло у дім сусідів”.

Христина згадує ті моменти з жахом: як поспіхом збирали документи, під обстрілом посадили в машину сина, кішку, собаку, взяли велике простирадло, щоб вказати, що у машині цивільні мешканці. Тоді здавалося, що це може допомогти. Але вже по дорозі вони побачили, що руйнування неймовірні: на вулицях лежали стовпи електромереж, стояли понівечені трамваї, на дорогу люди виносили трупи, щоб їх могли забрати для поховання. 

По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО, фото-2

“Це був  хаос... Ми їхали в бік Порт-Ситі на виїзд  до Запорізької траси, хтось — у зворотному напрямку, у бік Росії. Люди не розуміли, що робити, чекали на якісь “зелені коридори”, яких все не було й не було, - каже Христина. - Ми заїхали до будинку моєї мами, але її там вже не було, а половина дому — зруйнована. Дізналися, що старшу сестру з чоловіком забрала Швидка. А мама з молодшою та племінницею десь у сховищі. Тож, ми поїхали на 21 мікрорайон до родичів, де було більш-менш спокійно. Але 16 березня ми все ж виїхали з Маріуполя — після масованого обстрілу, в якому постраждала наша автівка”. 

Окупанти з Градів “поливали” Маріуполь 

Паливо вдалося виміняти на пляшки з алкоголем з якогось розбомбленого магазину. Вже на виїзді з міста вони зрозуміли — Росія зайшла у Маріуполь. 

“Вже стояли російські танки, були російські військові. Ми зрозуміли, що нас вже захопили, - з сумом згадує жінка. -  Їхати було важко, дороги не було, по усьому шляху лежали трупи та стояли розстріляні машини. Було видно, що на них люди збиралися виїжджати: відкриті багажники, сумки, речі - усе в крові... Нас зупиняли буквально кожні 25 метрів. Чоловіків роздягали, шукали татуювання. Ми плакали, а вони підходили та питали, чому ви плачете, все ж добре, все просто чудово... Чоловік нас дуже просив не сперечатися, погоджуватися, бо ми знали, що людей розстрілювали прямо на блокпостах. На одному з таких постів відкрили вікно, запитали, чи є діти. І дали кілька шоколадок, до речі, українського виробництва — поруч був торговельний склад, звідки, скоріше за все, вони їх і вкрали. Це було боляче — вони прийшли нас вбивати, а потім кидають ці крадені шоколадки та кажуть, що усе чудово”...

Христина згадує, що було дуже страшно, коли на машину по дорозі наводили дуло російські танки. А ближче до Мангушу вони бачили, як їхні «Гради» просто без зупинки “поливали” Маріуполь.

Перепочивши у Нікольському, родина вирішила рухатися у бік Бердянська. По дорозі знов довелося пережити десятки допитів та оглядів. 

“У Бердянську ми  були вражені неймовірним волонтерським рухом, який там створили місцеві. Зараз я пам’ятаю лише ім’я одне, прізвище навіть забула — Олена. Вони перевдягали нас, знімали брудний одяг, годували, розмовляли. Бо ми були дуже загальмовані — від нестачі сну, їжі, тепла. Знайшли нам будинок бескоштовно, де ми жили, поки до нас не доєдналася мама з родиною старшої сестри — їх знайомий вивіз з Маріуполя”. 

Вже трьома машинами, де були рідні, вони змогли виїхати з Бердянська. Довго чекали на коридор, який чи не щодня обіцяли — про це вдавалося дізнаватися через WI-FI, який роздавав хлопчина біля свого будинку. 

“Одного дня ми просто побачили автобуси, які стояли для евакуації. Ніхто про них не сповіщав, водій кричав: люди евакуюємось! Ми вирішили їхати. Але на першому ж блокпості російський військовий сказав: я вас не пропущу. І автобуси теж. Хочете їхати -  давайте через Оріхів. Чоловік каже - там же бойові дії! А той, посміхаючись - нічого, спробуйте”.

Порадившись, вони ризикнули їхати на Оріхів. До них приєдналося ще кілька машин. І через мінні поля у страшенний пиловий буревій вони змогли виїхати до першого українського блокпоста. 

“Там стояли двоє військових. У одного з них ми побачили маленький шеврон кольору українського прапору. І мій чоловік каже - “доброго дня!”. В мене все всередині перегорнулося: що ж ти накоїв! Чому українською? А якщо він зараз скине той шеврон і скаже: “попалися!” - розповідає Христина. - А тут вже інший підійшов і каже українською: заспокойтеся! Бабуся заплакала, у мене потекли сльози. Мій чоловік теж крізь сльози каже: все, ми в Україні!”. 

У Запоріжжі їх чекали волонтери та журналісти. Один з них, іноземний кореспондент, дуже здивувався, коли побачив величезного рудого собаку, яку Христина тримала на передньому сидінні. 

“Він все дивувався, що ми змогли не тільки вибратися самій, а й вивезти тварину. Повторював - “Dog! Dog!”, а я йому кажу: там он у сумці ще cat сидить”, - жартуючи розповідає Христина про перші години на вільній частині України.

По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО, фото-3

Їжа потрібна усім та завжди 

Після усіх поневірянь родина опинилася на Полтавщині, де їх вже чекала сім’я чоловіка Христини, яка переїхала туди ще у 2014 році. Там вони орендували будинок, але знайти роботу довго не виходило. І Христина почала подумувати про власну справу, яку міряла започаткувати ще в Маріуполі. 

“Ми потрапили до села Великі Сорочинці Миргородського району. Я все думала, може, кредит взяти, щоб щось своє розпочати. А коли я в телеграм-каналі побачила про програму для жінок-підприємиць, подумала: чому б ні? - каже Христина. -  Село велике, жителів багато, є молодь, діти. Сегмент для розвитку гарний. Тож, я навіть не задумувалася, а через хвилину вже заповнювала заявку”. 

По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО, фото-4

З Христиною двічі зв’язувалися зі “Студій громадських жіночих ініціатив”, щоб підтвердити її наміри розпочати бізнес. І вона зрозуміла, що не все так просто: для участі треба проходити навчання, виділити для цього час, бути готовою до змін. 

“Нас запитували, про що ми хотіли б дізнатися. Для мене найважчими були юридичні питання, - каже жінка. - А ідея прийшла легко: куди найбільше йде грошей з сімейного бюджету? Комунальні послуги та їжа. Я ще обирала між очищенням води і приготуванням напівфабрикатів. Але з водою набагато складніше - тут дуже погана вода, для її очищення потрібне найпотужніше обладнання. Тому  вирішила поставити на домашні напівфабрикати, зроблені вручну. Тут є напівфабрикати, що ліплять машини, але це дуже умовно “домашнє”. А мені хотілося робити тепле, по-справжньому домашнє та затишне”. 

Христина поговорила з місцевими людьми, які підтвердили: багатьом не вистачає часу, щоб займатися таким: у селі великі городи, господарство, птахи. А смачне домашнє куштували б залюбки. 

“Грант не покривав придбання сировини, але я змогла подати заявку на купівлю усього обладнання, яке потрібно. Гастроємності, м’ясорубка, великий міксер-тістоміс, морозильна камера, навіть спеціальний стіл, який зробили за індивідуальними розмірами, - перераховує Христина. - Зараз я вже пройшла всі етапи, замовила сировину, зробила сертифікацію: в мене є документ на продукцію, яку я буду виробляти. Зараз зареєструю потужності, і можна починати”. 

По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО, фото-5

Згідно з бізнес-планом, Христина має виготовлювати 225 кілограмів пельменів щомісяця. Вона вже домовилася з підприємцями, які працюють у селі: вони будуть брати продукцію на реалізацію.

По-справжньому домашнє. Маріупольчанка відкриває цех з виготовлення напівфабрикатів в селі на Полтавщині, - ФОТО, фото-6

“За документами я маю право реалізовувати свою продукцію й у Миргороді чи Гадячі, - каже Христина. - А коли Маріуполь звільнять, то я й туди привезу свої смачні вироби, зроблені з любов’ю”. 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Маріуполь #Миргород #Полтава

live comments feed...