Без строку давності. Як маріупольчанка у Польщі документує злочини росіян в Україні, - ФОТО

Масові вбивства, тортури, ґвалтування, позбавлення волі, руйнація цивільної інфраструктури… Більше півтори тисячі злочинів Російської Федерації в Україні вже задокументували  в польському центрі Лемкіна.

 Центр документування російських злочинів в Україні імені Рафала Лемкіна з'явився у Варшаві одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії, 26 лютого. Півтора року співробітники центра записують відеосвідчення, аудіосвідчення, збирають письмові докази злочинів росіян. Серед тих, хто займається цією роботою, - маріупольчанка Катерина Сухомлинова.

Вона є депутаткою міської ради. тією самою, що напередодні повномасштабного вторгнення вимагала мобілізації комунальних служб для зміцнення обороноздатності міста та облаштування бомбосховищ, яких не було. Тоді почула, що не на часі. Відтоді Катерина сама вирішує, що на часі, а що ні, пише газета Схід Now.

«Щодня я відслуховую, обробляю свідчення про злочини росіян із різних регіонів України. Але навіть без персональних даних та географічних назв, тільки по опису ситуації, я впізнаю маріупольців. Мені здається, їхні спогади -  найстрашніші. Стільки горя, стільки руйнувань завдав ворог нашій країні, але все ж таки доля Маріуполя найбільш трагічна, бо на відміну від інших українських міст, які постраждали від російської агресії, у маріупольців не було можливості залишити зону бойових дій. Ворог прицільно знищував місто разом із сотнями тисяч людей, які там залишались», - каже Катерина Сухомлинова. 

Фото з Фейсбуку Катерини Сухомлинової

24 лютого 2022 року вона ухвалила для себе рішення залишатися в Маріуполі, щоб допомагати.

«Я не могла по-іншому вчинити. Я депутатка міської ради, рятувальниця, декілька років поспіль разом з Мальтійською службою допомоги навчала маріупольців, як надавати першу домедичну допомогу. Я була потрібна у тому жаху, який розпочався у місті», - каже Катерина Сухомлинова.

Вона мешкала на Лівобережжі Маріуполя. Скільки могла, розвозила по підвалах Лівобережжя допомогу, їжу, яку отримувала в гуманітарному центрі «Халабуда», перевозила поранених в обласну лікарню.

На фото - розбомблена "Світлиця", офіс, де Сухомлинова багато років створювала центр допомоги

Але вже 15 березня Лівобережжя було відрізане від центру. Саме в цей день автомобіль пані Катерини не зміг доставити хліб, воду, ліки до пологового будинку. Машину довелось залишити і йти на Лівобережжя пішки. На тому березі Кальміуса відрізані від допомоги люди помирали у підвалах від поранень, від голоду, без їжі та води.

Після 20 днів під обстрілами, у повній блокаді, Катерина Сухомлинова ухвалила рішення, що треба залишати місто, вивозити родину, рятувати доньку. Її прострілена автівка їхала селами вздовж моря, оминаючи фільтраційні табори. Бо депутатку та активістку навряд чи пропустили би окупанти.

«Щодня дякую людям, які зустрічалися на нашому шляху, надавали притулок, допомагали проїхати сільськими дорогами, повз блокпости…»  - каже пані Катерина.

Вона щиро не розуміє, як в міжнародних інституціях, які стежать за подіями в Україні і взагалі-то існують для того, щоб зупиняти війни, можуть не помічати фактів геноциду. Адже кожна людина, яка проходила фільтрацію або перебувала певний час в окупації, свідчить про те, що будь-який зв’язок з Україною – вбиває.

«Вони кажуть, що не бачать ознак геноциду, який чинять  рашисти проти українців! Але чомусь кожен, хто виїздить з окупованих росіянами української території,  добре знає, що ні в якому разі не повинно бути навіть натяку на те, що ти - українець. Мова, книги, рушники, вишиванки, патріотичні тату, світлини в телефоні чи в альбомі... - все це може вартувати життя. Будь-яка дрібничка жовтоблакитного кольору може спровокувати російського ката на вбивство!» - наголошує Катерина Сухомлинова.

В квітні вона з донькою опинилася у Польщі, де її зустріли представники Мальтійської служби допомоги. Саме вони вперше організували зустріч маріупольчанки із польськими журналістами. А потім таких зустрічей, розповідей, прес-конференцій стало так багато, що у пані Катерини не залишалось жодної суботи та неділі.

«Моя така інформаційна робота була виснажливою, але необхідною. Ця нещодавня історія з фільмом «Юрик» (українська кіностудія зняла фільм про події в Маріуполі і викривила факти про те, що там відбувалось – прим.ред.) показала, що навіть всередині самої України залишаються люди, які не знають, не розуміють, що насправді відбулось у Маріуполі. Що там вже казати про західний світ. Але від розуміння європейців трагедії і болю українського народу залежить підтримка нашої країни. Ось чому я вела цю роботу.

Коли отримала пропозицію розпочати більш системно працювати над документуванням злочинів росіян у центрі Лемкіна в Варшаві, я погодилась. Це стало органічним продовженням моєї попередньої діяльності».

Центр Лемкіна  є частиною Інституту Пілецького — урядової організації, яка має колосальний досвід збирання, збереження та оброблення свідчень жертв тоталітарних режимів ХХ століття. Фахівці інституту збирали свідчення під час Першої і Другої світових війн, тому  мають вже напрацьовані підходи до розробки анкет.  

Перші анкети для українців  з’явились вже на другий день повномасштабного російського вторгнення, але вони змінювались, з урахуванням ситуації, порад юристів, психологів, істориків і остаточно сформувались вже навесні. Зараз така анкета містить 45 питань. 

«Дуже важко вмовити людину розповісти відкрито про те, що вона побачила. Особливо, якщо людина є не тільки свідком, а і жертвою злочину.

Я багато працюю в польських центрах, які приймають біженців з України. І спостерігаю, що чим більше триває війна, тим складніше людям почати говорити. Особливо зараз. Я для себе це пояснюю тим, що на відміну від перших біженців, люди зараз проходять дуже жахливу та принизливу фільтрацію, під час цієї процедури людей нерідко змушують давати неправдиві свідчення, підписувати папірці, залякують їх, щоб тримали рота на замку. І якщо у людини залишаються в окупації родичі, друзі, то вона буде мовчати», - пояснює пані Катерина.

За її словами, попри такі психологічні складнощі часто їй вдається встановити справжній контакт з людьми. 

«Доброго дня, мене звуть Катерина, я із Маріуполя. Так починаю я свою розмову. І людина, яка сама пройшла пекло, відчуває, що може мені довіритись, бо  і я пройшла пекло, і зможу її зрозуміти. Інколи мені так і не вдається умовити людину дати офіційні свідчення під відео- або аудіозапис або письмово. Но просто по-людські, просто щоб поділитися з кимось своїм болем, люди погоджуються розповісти те, що бачили, що пережили самі. І знаєте, що я вам скажу… Дна немає у росіян. Немає…»

Катерина Сухомлинова підкреслює: не можна мірятися горем. Ніхто не знає, хто більше настраждався, той, хто пересувався містом, бачив сотні смертей навколо, чи жінка з трьома маленькими дітьми у підвалі.

«Так, вона не виходила з того підвалу три тижні, але її страх за життя малечі, жах, який відчуває мати, коли не знає, чим нагодувати дитя, не можна порівняти ні з чим. Тому я закликаю всіх говорити, давати свідчення. І покази жінки, яка захищала своїх дітей, не менш важливі для правосуддя ніж покази чоловіка, який бачив на власні очі, як окупанти розстрілюють людей у підвалах», - пояснює пані Катерина. 

Вона вважає, що ті свідчення, які вона разом з колегами щодня збирає від українців, дуже важливі. По-перше, тому, що її центр співпрацює з Генеральною прокуратурою Польщі. Тобто свідчення українців будуть використані вподальшому у судових процесах проти російської федерації.

 А по-друге, на відміну від тих свідчень, які українці дають під присягою, записами, що роблять волонтери центру Лемкіна, можна користатися вже зараз. Звісно, що персональні дані закриті, а от самі історії вже можна дослідити, аналізувати і розповсюджувати.

Ми поширюємо їх самі, влаштовуючи спеціальні заходи, де читаємо трагічні спогади людей, робимо фільми за свідченнями тих, хто постраждав від російської агресії. Вже готовий фільм «Херсон», завершується робота над фільмом «Маріуполь».

Крім того, центр веде розробку онлайн платформи, де будуть зібрані вже оцифровані свідчення людей. Планується, що ця платформа розпочне роботу з наступного року.

Катерина Сухомлинова закликає українців, які були свідками злочинів або стали жертвами цих злочинів, звертатись у прокуратуру будь-якої європейської країни, де вони перебувають, і свідчити. Вона каже, що можна звертатися і  безпосередньо до неї, і вона буде надавати допомогу з організаційних питань.

«Ми маємо усвідомлювати, що росію треба перемагати не тільки за допомогою зброї, на полі бою, а і інформаційно. Дати свідчення проти росії – це реальний вклад кожної людини у перемогу нашої країни. Я вважаю, ми всі маємо докласти максимум зусиль, щоб жоден злочинець, який прийшов на нашу землю вбивати, не уникнув відповідальності. В цьому бачу я сьогодні свою місію», - резюмує Катерина Сухомлинова. 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube