"Добре кучерява". Звідки пішла назва Кальміус

Віктор Мазур, дослідник історії Маріуполя, автор книги "Невідомі сторінки Маріуполя". Він провів власне  історико-лінгвістичне дослідження. До вашої уваги його текст, присвячений річці Кальміус, яка дала життя нашому місту Маріуполю і одну із перших назв новому населеному пункту у гирлі ріки 

Нова сторінка в житті населеного пункту в гирлі р.Кальміус почалася в 1778 році, після переселення на ці території греків з Криму. Безумовно, що Маріуполь – це назва нового заснованого міста, побудованого неподалік уже існуючих заселених місць. Так, є багато історичної інформації про існування міста Адомах (ХІІ-ХІVст.) і міста Кальміус (кінець ХІVст.), козацької Кальміуської паланки за кілька століть до заснування Маріуполя. Якщо говорити про топонім «Маріуполь», то, дійсно, він існує з 1778 року. Що стосується проживання людей на території сучасного міста Маріуполь, то відомості сягають двохтисячної давності. І заради історичної справедливості слід розрізняти часові кордони існування Маріуполя і населених пунктів, які в різні часи були центром людського життя на території сучасного Маріуполя.  

Вперше про місця, де зараз знаходиться наше місто, розповів «батько історії» давньогрецький вчений Геродот в своїй четвертій книзі «Мельпомена»: 

«4.100. Отже, від Тавріки на північ від таврів і на схід аж до моря живуть уже скіфи і ще в краях на сході від Кіммерійського Боспору і від Маєтідського озера до ріки Танаїду, що вливається саме в це озеро… 

4.110. Про савроматів розповідають таке. Коли елліни билися з амазонками, а амазонок скіфи називають ойорпата, а ця назва означає грецькою мовою чоловіковбивці, бо ойор - це їх мовою чоловік, а пата - вбивати), тоді, кажуть, елліни, після перемоги на Термодонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопили, але на морі амазонки, напавши на чоловіків, зарізали їх. Проте амазонки не вміли поводитися з кораблями, не знали як користатися ні кермом, ні вітрилами, ні веслами. Коли вони зарізали чоловіків, вони віддалися на волю хвиль і вітру. І так вони прибули на Маєтідське озеро до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Там амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі в глиб країни. Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства

4.11. Скіфи не могли зрозуміти, що це таке: вони не знали ні їхньої мови, не бачили такого одягу, не знали, що це за плем'я. Вони були здивовані, звідки ті прибули, і спочатку вважали їх за чоловіків у юному віці, і почали з ними битися. Після битви, підібравши трупи, вони довідалися, що то були жінки. Порадившись, вони вирішили більше ні в який спосіб не вбивати їх, але послати до них своїх юнаків у такому числі, скільки було там жінок. Вони наказали їм отаборитися поблизу них і робити все те, що ті роблять. Так вирішили скіфи, бажаючи мати дітей від амазонок.

4.112. Пішли туди юнаки і робили, як їм було доручено. Отже, коли амазонки зрозуміли, що юнаки прийшли не для того, щоб їм шкодити, вони перестали звертати на них увагу. Так кожного дня один табір наближувався до іншого. Юнаки, як і амазонки, не мали з собою нічого іншого, крім зброї та своїх коней. І вони жили так само, як і ті, їздили на полювання і робили наскоки.

4.113. Амазонки в середині дня звичайно робили ось що. Вони розходилися по одній, по дві, окремо одна від одної для природних потреб. Побачивши це, і скіфи почали робити так само. Якось, коли одна з них відійшла від інших, юнак зовсім наблизився до неї і амазонка не відштовхнула його, але дозволила йому з'єднатися з нею. Вони не могли розмовляти один із одним (не могли порозумітися словами), але амазонка вказала йому рукою прийти наступного дня на це саме місце і привести з собою ще іншого, щоб їх було двоє, і що вона приведе з собою ще іншу. Юнак, повернувся і розповів про все це своїм товаришам. Наступного дня, на те місце прийшов він і привів із собою іншого. Там він знайшов амазонку, що чекала на нього разом із іншою, і всі інші юнаки, коли довідалися про це, почали зустрічатися з іншими амазонками.

4.114. Потім вони об'єднали обидва табори і почали жити разом. і кожен із них мав за свою жінку ту, з якою він уперше з'єднався. Що ж до мови, то чоловіки не спромоглися вивчити мову жінок, але жінки швидко засвоїли мову своїх чоловіків. Коли стало можливим взаєморозуміння між ними, чоловіки сказали амазонкам: «У нас є батьки, є в нас і своє майно. Отже, досить нам цього життя. Нумо повернемося і житимемо з усіма іншими. Ми візьмемо вас із собою, як наших дружин, а не якихось там інших». Але амазонки ось що відповіли на це: «Ми не можемо жити з вашими жінками, бо в нас і в них різні звичаї. Адже ми стріляємо з луків і кидаємо дротики, їздимо верхи, не знаємо жіночих робіт. А ваші жінки нічого того не вміють робити, про що ми сказали, але живуть там на возах і займаються жіночими справами і на полювання не ходять і взагалі не ходять нікуди. Отже, ми не зможемо з ними затоваришувати. А якщо ви хочете мати нас своїми дружинами і бути чесними людьми, ідіть до ваших батьків і візьміть належну вам частину майна, і тоді ми будемо жити з вами окремо від них.

4.115. Юнаки послухалися їх і так і зробили. Але коли вони взяли свою частину майна і повернулися до амазонок, жінки сказали їм: «Ми занепокоєні і нас охоплює страх, якщо ми житимемо в цій країні, по-перше, тому, що ми спричинилися до того, що ваші батьки втратили вас, а по-друге, тому, що ми завдали стільки шкоди вашій країні. Якщо ви вважаєте нас достойними бути вашими жінками, хай ми всі зробимо таке: від'їдемо з цієї країни, перейдемо за ріку Танаїд і там оселимося».

4.116. Юнаки і на це погодилися. Вони перейшли ріку Танаїд і пройшли ще на відстань трьох днів шляху від Танаїду на схід і три дні шляху на північ від Маєтідського озера. Коли вони прибули в край, де вони й тепер мешкають, там і оселилися. І відтоді і дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи і разом із своїми чоловіками і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки.

4. 117. Савромати розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо амазонки не навчили їх як слід. Що ж до шлюбів, то ось у них так встановлено: жодна дівчина не виходить заміж, поки вона не вб'є якогось ворога. Буває так, що деякі з них помирають не одружені, якщо їм не довелося виконати це за звичаєм».

За Геродотом на Маріупольщині проживали амазонки, адже геродотівське місто Кремни науковці локалізують біля сучасного російського міста Таганрог.

«Батько історії» згадує в «Мельпомені» (4.123) і ріки, які впадали в Меотійське море: «За пустелею живуть тіссагети, а з їхньої країни витікають чотири великих ріки, які перетинають землю меотів і вливаються в озеро, що називається Маєтідою. А їхні назви такі: Лік (грець. Λύκος), Оар (Міус), Танаїд (Дон) і Сіліс (Сіверський Донець)». 

Це виглядає неймовірним, але первісна назва річки Кальміус зберігалася в пам’яті Людства майже 2000 років. В перекладі з грецької мови слово «Λύκος» означає вовк. Нам відомо, що річка Вовча є лівою притокою Самари, яка впадає в Дніпро. Разом з тим, існує і друга річка з назвою «Вовча» (притока Сіверського Донця). Але вона не впадає в Азовське море. Натомість, нижня течія річки Вовча (притоки Самари) знаходиться приблизно в 25 км від витоку річки Кальміус. Це сьогоднішні реалії. 

А на початку XVII століття існували два водні шляхи: Дніпро — Самара — Вовча — Мокрі Яли — Кальчик — Кальміус — Азовське море — Чорне море і Дніпро — Самара — Вовча - Кальміус — Азовське море — Чорне море. Цими шляхами  запорозькі  козаки користувалися для виходу в Чорне море під час блокування турецьким флотом Дніпровського лиману. 

І, можливо, не козаки цей шлях винайшли. Я, припускаю, що Лік – це автонім, який річка отримала ще в скіфські часи. Геродот просто переклав скіфську назву на грецьку мову. Справа в тому, що  згідно Вікіпедії, «Лік (грец. Λύκος) (VI ст. до н. е.) — скіфський династ, за Геродотом син Спаргапейта та батько Гнура (Іст., IV, 76)». 

Далі Вікіпедія наводить «Інші відомі на сьогодення згадки цього імені та історичні персони з даним ім'ям:

грец. «Λύ» — графіті на горловині амфори з поховання в кургані Солоха-1, яке датоване близько 400/390 рр. до. н.е.

грец. «ΛYΚΟ» — графіті на дні срібного кіліку з поховання в кургані Солоха-1, яке датоване бл. 400/390 рр. до. н.е., і, можливо, є ім'ям власника цього сосуду — представника правлячої династії, похованого у цьому кургані.

грец. «ΛΥΚ» — штамп на боспорській керамічній плитці з Мірмекія, датованій ІІІ ст. до н. е.

грец. ΛΙΑΚΟ ΚΟΖΟΥΛΟ, палі liako kusuluko — Ліака Кузула (Кусулука), сатрап з роду Кшагарата (Зах. Сатрапи). 

…«Солоха-1» — одна з найбагатших скіфських царських могил 4 в. до Р. Х., знаходиться на південному заході від села Велика Знам'янка Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, відкрита й досліджена М. І. Веселовським (1848-1918 – авт.)».

На морській мапі невідомого автора від 1480 року поблизу с.Широкіно зустрічається топонім «lycusfl».

Маємо ще одне повідомлення від російського дослідника М.А.Цагараєва, який  в своїй праці «Славних предків імена» проаналізував відомі з історичних джерел імена, починаючи від кіммерійських до осетинських. Згідно нього, ім’я скіфського царя Лік/Лінк, який жив в V  ст. до н.е., має таку грецьку транскрипцію (Λικος/Λινκος). 

Тобто, маємо Λύ, ΛYΚΟ, ΛΥΚ, ΛΙΑΚΟ, lycus, Λικος і Λύκος. Якщо значення останнього нам відоме – вовк, то значення перших п’яти спробую дешифрувати. У всіх них скіфська основа. Слова Λύ, ΛYΚΟ, Λικος і Λύκος мають відношення до царя: перші два знайдені на речах з царського поховання, а два останніх – імена відомого царя. Слово ΛΙΑΚΟ перекладається з грецької як «Сонце». Слова ΛYΚΟ, ΛΥΚ теж мають значення «сонце» і вимовляються як ΛΙΑΚΟ. Слово Λικος перекладається як «сподобалося» або «вподований». Давньогрецька буква «ύ» (іпсілон) в словах Λύ,  Λύκος - це 20-а літера «υ» в сучасній грецькій абетці, яка має два варіанта великих букв Υ і ϒ. Не виключено, що слово Λύ є скороченим до  «Λύκος»  та  ΛYΚΟ, ΛΥΚ, ΛΙΑΚΟ.

На мій погляд, Геродот написав ім’я скіфського царя як Λύκος, яке за вимовою дуже схоже на грецькі слова ΛYΚΟ, ΛΥΚ, ΛΙΑΚΟ, і вклав значення «вовк». Адже у Геродота могла запросто виникнути асоціація імені скіфського царя з вовком: «Бо скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною. Мене вони цим оповіданням не переконали, але вони на цьому наполягають і ще й підтверджують клятвою» (Історія, 4.106). Безперечно, що локація неврів за Геродотом знаходиться далеко від річки Вовча (притоки Самари). Але ж неври то є скіфське плем’я, то, можливо, такі речі з оберненням на вовка могли траплятися і в інших  скіфів. 

Окрім цього, слід згадати і міфічного покровителя арійців, а пізніше і іранців – Сімурга (авест. «mərəγō saēnō» - дослівно «вершинник», «птах з верхів'я дерева/гори». Ось що повідомляє Вікіпедія: «В період існування арійської спільноти та після відокремлення іранців, Сімурга уявляли як гігантського міфологічного орла. Однак не пізніше, ніж середина І тис. до н. е., частина іранців починає описувати Сімурга як поліморфну істоту, чий образ подібний до кажана. Вважалося, що Сімург виглядає як величезний сокіл з жіночими грудьми, або як хижий птах з рисами лева чи собаки». Не виключено, що Геродот знав про міфічну крилату собаку або вовка у скіфів, тому замість сонця назвав скіфського царя вовком, а річку, де, можливо, була ставка цього царя отримала аналогічну назву «Λύκος» - Вовча або Вовчі води (стара назва). 

За Геродотом, річка Λύκος впадає в Меотійське озеро. Але р.Вовча не впадає в Азовське море, скажете ви. Швидше всього, Геродот знав майбутні козацькі потаємні водні шляхи. Близькість їх витоків дала йому, швидше всього, підставу «об’єднати» ці дві ріки в одну.

І наостанок про правильність моєї точки зору стосовно перекладів слів ΛYΚΟ, ΛΥΚ, ΛΙΑΚΟ. Скіфський цар міг запросто назвати себе «Сонцем» на підставі гарних рис обличчя або як володар великої влади чи відкриття. Так, російський історик М.А.Кун (1877-1940) в своїй книзі «Легенди і міфи Стародавньої Греції» повідомив наступне: «Згідно давньогрецької легенди, Лінх - цар скіфів, який вважав себе винахідником землеробства. Однак, за свою брехню був покараний богинею землеробства Деметрою. Можливо, що греки, створюючи свою легенду, використовували справжнє скіфське ім'я».

В історії Європи можна зустріти київського князя Володимира Святославовича «Червоне сонечко» (Х ст.), короля Людовика XIV (1638-1715 рр.), якого називали король – сонце. І це не вичерпний перелік.

Що стосується  річки «lycus», про яку повідомив невідомий автор на морській мапі 1480 року. З латині це слово перекладається на українську як «лик» – обличчя ангела або святого. На мій погляд, цей невідомий автор мав у своєму розпорядженні дуже старовині дані. Адже він, як я писав вище, вказав на цій мапі і топонім «anatara», який має санскритське походження. Тому «lycus» - це латинізована форма грецьких слів ΛYΚΟ, ΛΥΚ, ΛΙΑΚΟ. Тобто, це перенесення історичної назви Геродота на нову мапу в латинській транскрипції.

 Приймаючи етимологію цих слів як «сонце» стають зрозумілими такі версії назви цієї ріки, як «золотоносна», «бронзова». Адже і золото, і бронза за кольором, дійсно, нагадують сонце. Отже, на протязі двох тисячоліть, від Геродота до 1480 року, річка Кальміус була відома багатьом народам як «Λύκος» в значенні  Вовча. Насправді, на мій погляд, назва річки «Λύκος» походить від сонця, а не від вовка. Тобто, попередня назва сучасної річки Кальміус означала на скіфській мові – Сонячна або сяюча. 

Тому у відчайдушних шукачів пригод і багатств ця новина відкриває широкий шлях до золотоносних місць на річці Кальміус… 

***

Далі я хочу запропонувати свою версію походження назви річки «Кальміус». Очевидно, що це слово складне і має дві основи: «каль» і «міус». Почну з другої основи. Від Геродота ми знаємо про річку Оар, яку локалізують з р.Міус в Росії. Тобто,  слово Оар, як і Λύκος, точніше ΛYΚΟ, ΛΥΚ, має скіфське походження. У лінгвіста Цагараєва М.А. зустрічаємо кушанське чоловіче ім’я «Оараго» - баранчик. Кушанське царство - це стародавня держава на території сучасної Середньої Азії, Афганістану, Пакистану, Північної Індії, період розквіту якої припадає приблизно на 105-250 р. н. е. Там же зустрічаємо скіфське жіноче ім’я «Маіса» - овечка.

Російський дослідник Георгій Дремін в своїй книзі «Ономастікон європейських скіфів» повідомляє: «Маіс (Μαισης) - скіфське ім'я, прочитане на мармуровій плиті зі списком імен переможців у спортивних змаганнях, які проводилися в причорноморському місті Горгіппія (суч. Анапа) в III ст. до н.е. В.І. Абаєв включив ім'я Маіс в свій Перелік скіфських імен та назв на тій підставі, що воно має прозору іранську етимологію: Фасмер виводив це ім'я з авестійського слова maesa – «вівця». Л. Згустой також вважав це ім'я скіфським. Імовірність того, що це ім'я належало скіфові або мало скіфське походження, зростає також у зв'язку з тією обставиною, що воно було вибито на камені ще до настання сарматської доби в історії Боспора».

Отже, маємо Оар (баранчик), Маіса (овечка), Маіс (вівця). Якщо поглянути на мапу, то стає очевидним, що річка не є прямою, а більше схожа на кучеряву волосину вівці. Тобто, слово «Міус», на мій погляд, походить від авест. maesa – «вівця» і означає як «кучерява волосина овечки» або «кучерява чи кудрява» річка.

Дискусії навколо основи «каль» тривають вже довго і гаряче.  У листі кримського хана до запорожців в 1762 р. говориться, що «... до місцевості, званої Калъміусом, нам і всьому татарському народу невідомо». Очевидно, що слово не тюркського походження. Хоча деякі дослідники вперто вважають, що слово «каль» в перекладі з тюркської означає золото. На мою думку, назву могли дати задовго до тюрків, а саме  вихідці з індоєвропейської мовної сім’ї. Не виключено, що слово «каль» або «кал» може мати і грецьке походження.

Звертаю увагу на твердий знак в слові, який я спеціально не перекладав. До реформи російського правопису 1917-1918 рр., серед функцій літери «ъ» я виокремлю розділову функцію, а саме за допомогою твердого знака розділяли склади, складні слова і слова в рядку. Тобто, «ъ»  в слові «Калъміус» розділяє два слова «кал» і «міус». М'який знак з’явився в цьому слові для пом’якшення вимови двох приголосних.

Отже, маємо окреме слово «кал». В «Мельпомені» у Геродота зустрічаємо скіфське плем’я калліпідів (грец. Καλλιππίδαι): «Від гавані борисфенітів (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна зустріти, це калліппіди, які є напів еллінами і напів скіфами, над ними є інший народ, що називається алізонами. Вони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник, і сочевицю та просо». Якщо грецьке слово «Καλλιππίδαι» розкласти як «Καλ» і «λιππίδαι» і перекласти, то отримаємо «хороший або добрий жир». Де «Καλ» - добрий, і «λιππίδαι» - жир. Очевидно, що Геродот мав на увазі значення «заможні, багаті», бо вони не просто кочували. Вони займалися землеробством, тому і були заможними. Тобто, грецький варіант трактування слова «кал» дає нам «добрий». Територія північно-східного Приазов’я була сусідньою з Босфорським царством в період V ст. до н.е. - ІV ст.н.е., державною мовою якого була грецька.

Деякі дослідники приводять версію походження цього слова з санскриту, керуючись повідомленнями на кшталт згадки в Вікіпедії: «Деякі санскритські слова запозичені із середньо-індійських мов, якими в давній Індії послуговувалися в щоденному спілкуванні, тобто в такій сфері, де не було прийнято застосовувати літературну мову — санскрит. У санскриті є також значна кількість запозичень з мов доіндоєвропейського населення Індії — дравідських і австроазійських. А. А. Залізняк (радянський і російський лінгвіст – авт.) наводить такі приклади з дравідських мов: кāла «темно-синій, чорний», mīna «риба», nīra «вода». Існує невелика кількість запозичень з іранських, семітських та давньогрецької мов».

Чому я не зовсім погоджуюся з походженням від санскритського «кāла»  - «темно-синій, чорний»? По-перше, якщо «міус» - «кучерява» як овеча волосина, то вона не може бути темно-синьою. Хоча чорних овець все-таки можна побачити в отарі. Можливо, це алегорія, яка ґрунтується на більш темних водах Кальміуса, порівняно з Міусом? Але річка Міус більша річка, чим Кальміус. Довжина річки Міус - 258 км, Кальміус – 209 км. Нахил ріки Міус – 1,1 м/км, Кальміусу – 0,91 м/км. Середньорічні витрати води р.Міус – 12,1 куб.м./с, р.Кальміус – 8,25 куб.м./с. Останній показник є основою для розрахунку швидкості води. Тобто, річка Міус більш бурхлива, чим Кальміус. І у р.Кальміус не може бути темніше вода, чим у р.Міус. Це підтверджує і такі показники, як глибина. Середня глибина Кальміуса – 2м, тоді як Міуса – близько 3м.

По-друге, слово «кāла» разом з «міус» утворило б слово «кāлаmaesa» або каламіус, а не кальміус і тим паче калъміус.

Якщо припустити, що первісна вимова була каламіус, то в такому випадку слід визнати, що македонське слово «кала», яке означає «добрий», дивним чином схоже з грецькими «Καλ» (прийменник добрий) і «κάλα» (прислівник добре).  Македонська мова відноситься до індоєвропейської мовної групи, до якої відносять і скіфську. Тоді можна припустити, що грецьке слово «Καλ» могло бути запозиченим. В такому випадку слово «Кальміус» можна трактувати як «добра кучерява як овеча волосина». Такий термін можна застосувати до звивистої річки з невисокою швидкістю течії, яка дає можливість більш безпечного судноплавства. 

Разом з тим, не слід відкидати і значення «κάλα» (добре) як прислівника. «Добре кучерява» або «добряче кучерява» означає «більш кучерява». Щось на кшталт, «каша посолена» і «каша добре посолена». І це здається неймовірним, але Кальміус, дійсно, більш звивиста річка, чим Міус. Хоч і коротша. Тому маємо правильну відповідь: Кальміус – «добре кучерява». 

Заради справедливості, не можу не згадати такі грецькі слова, як «καλάμιος» (очерет) і «καλά μιος» (добре мені). Дійсно, по всьому руслу річки Кальміус через низьку швидкість на берегах росте багато очерету. Але ж очерету вистачає і на Міуса та інших річках. Тобто, очерет не може бути відмінністю цих назв. Якщо припустити правильність версії «καλά μιος» (добре мені), то в такому випадку як трактувати назву річки Міус?

Геродоту в середині V ст. до н.е. річка Кальміус відома як Λύκος. З огляду на те, що назва «КалЪміус» невідома татарам, які є тюркомовними, можна припусти, що річка отримала назву «Кальміус» після середини V ст. до н.е., але не пізніше V ст. н.е., коли до Приазов’я дісталися  перші тюркомовні племена.

 Очевидно, що назву індійських та/або індоіранських меотів «Λύκος» скіфи змінили на скіфську, можливо скіфсько-грецьку назву, «Кальміус». Цьому не суперечить і Вікіпедія: «Ще в XIX столітті Е.І. Ейхвальд (російський палеонтолог, 1795-1876 – авт.) проголосив, що родичі меотів сінди - це колонія індусів на березі Азовського моря. Дійсно, Полієн (грецькомовний письменник македонського походження, II ст. – авт.) пише, що «меотіянка Тіргатао (Іра) вийшла заміж за грека Гекатея, який став царем сіндів, які живуть трохи вище Боспора». Тіргатао - єдине зафіксоване джерелами меотське ім'я, і воно надійно зближується з індо-іранським жіночим ім'ям Тіргутавія, зафіксованим на території Мітанні (держава на території Північної Месопопотамії в XVII—XIII ст. до н.е. – авт.). На думку славіста О.М. Трубачова, меоти говорили реліктовою (рідкісною – авт.) мовою індоарійської групи (також як і таври)».  

Логічно визнати, що зміна назви Меотійського моря викликала і зміну назв навколишніх річок. Швидше всього, меоти, хоч і були основним населенням Приазов’я, проте перестали відігравати головну роль в політично-економічному житті цього регіону. В цьому аспекті я зустрів важливе повідомлення у Вікіпедії: «У роки правління царя Левкона І (389 або 388 — 349 або 348 роки до нашої ери) кордони Боспорської держави значно розширилися. Було завойовано Феодосію. Царству належали весь Керченський півострів, населений скіфами, а також Таманський півострів, пониззя Кубані та Східного Приазов'я... Боспорська Держава заснувала в гирлі Дону місто Танаїс».

Підсумком моїх етимологічних досліджень назви річки «Кальміус» стало розкриття двохтисячолітньої таємниці. Якщо етимологія слова «Кальміус» має скіфське походження, то очевидно, що саме скіфи могли назвати нашу річку «добре кучерявою». 

Віктор Мазур

ЧИТАЙТЕ більше про справжню історію Маріуполя в нашій спецтемі: Вкрадена історія. Скільки років Маріуполю