Сьогодні поховали героя України з Маріуполя Олега Катрича. Родина пів року чекала від влади меморіал і не дочекалась, - ФОТОРЕПОРТАЖ

«Спочивай з миром, мій коханий Олег Кельт. Сьогодні ми тебе провели в останню путь. Побратими зробили все так, як ти того хотів. Тебе прийшли провести  ті , хто щиро поважав, за мужність, відвагу, харизму, відданість, доброту. Тебе прийшли провести ті, хто вдячний за захист рідного міста. Ти заслужив ці нагороди, заслужив потом і кров'ю. Ми з дітьми завжди пишатимемось тим, що були твоєю сім'єю». Такими словами Ольга Катрич, дружина загиблого героя, проводила чоловіка в останню путь. 

Олег Катрич був одним з перших, хто навесні 2022 року на гвинтокрилі полетів в заблокований з усіх боків Маріуполь, щоб допомогти своїм побратимам. Там і залишився. Олег Катрич з позивним «Кельт» загинув в Маріуполі в березні.

Тіло героя родина отримала в червні минулого року, під час першого великого обміну. В червні ж відбулась кремація. Проте поховання родина чекала досі.

«Ми хотіли поховати Олега на меморіальному кладовищі. Влада нам обіцяла зробити його ще пів року тому. Ми чекали, чекали – так і не дочекались. В Україні досі не створений меморіал для поховання своїх героїв. Я вважаю, що тримати урну з прахом дома неправильно. Окрім мене, є ще багато людей, які хотіли б мати можливість прийти і віддати пам’ять. Тож ми вирішили більше не чекати», - розповіла 0629 Ольга Катрич.

Поховання відбулось сьогодні на Лук’янівському кладовищі у Києві. Попрощатися з Олегом Катричем прийшли його побратими, ті, з ким він разом захищав Україну з 2014 року, а також не військові, пересічні українці, які хотіли висловити свою вдячність за героїзм і мужність.

Олег Катрич - корінний маріуполець. Виховувався в звичайній робітничій родині мамою, бабусею та дідусем. Саме дідусь, учасник Другої світової війни, заклав онуку любов до України та зацікавив його історією своєї країни, яку переповідав дещо інакше, ніж того часу вчили в школі. Олег закінчив Приазовський державний технічний університет, пропрацював на металургійному комбінаті Ілліча майже 10 років. 

Навесні 2014 року , коли сепаратисти захопили Маріуполь,  Олег долучився до територіальної оборони, щоб протистояти проросійським найманцям.  

Влітку 2014 року вступив до лав добровольчого батальйону "Азов". Чому саме до «Азову»?  Він вважав, що полк -  це не просто військовий підрозділ, це в першу чергу звичайні хлопці та дівчата, які прагнуть волі та свободи  Україні.  Азовці вмотивовані незалежністю.  А ще Азов -це справжня родина. 

Майже до кінця 2019 року Олег Катрич ніс службу в лавах полку "Азов" на посаді командира мінометного взводу.  Основну частину провів на передовій, в тому числі багато співпрацював з суміжниками сектору "Маріуполь" бригадами морської піхоти та десантно-штурмовими. 

Звільнившись за станом здоров'я , присвятив час родині  - дружині та двом дітям. Олег полюбляв подорожувати, тому вирішив деякий час пожити з родиною в країні ЄС. На жаль, 24 лютого 2022 року почався повномасштабний наступ і не вагаючись ні хвилини Кельт повернувся в України, щоб стати на її захист від російсько-фашистських загарбників. 

Так як місто Маріуполь опинилось дуже швидко в блокаді , Олег не зміг вчасно дістатись до місця дислокації своїх побратимів.  Протягом місяця , Кельт разом з іншими колишніми азовцями , що повернулись з "мирного життя", стали на захист Київщини.

Але думки, про те, що його побратими в його рідному місті знаходяться без підтримки , не давали йому спокою. Тому він разом з співробітниками ГУР України розробив план, за яким на бойових гелікоптерах будуть доставлені медикаменти, продукти, зброя та "жива сила" в заблокований  росіянами  завод "Азовсталь". 

Кельт був саме тим мотиватором, який зібрав групу бійців , які добровільно зголосились вилетіти на допомогу в Маріуполь, знавши, що можуть просто не долетіти , бо шлях був майже повністю під контролем окупантів. 

Про цю операцію неодноразово говорили ЗМІ, про те, що вона дала змогу захисникам Маріуполя протриматись ще 1,5 місяця та вивезти звідти важкопоранених бійців.

 Нажаль, на другий день, по прильоту в Маріуполь, Олег Катрич загинув в бою. Його було посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

 «Олег любив порядок у всьому, від складених книжок у дитини на столі до повністю спланованого в найдрібніших деталях бойового завдання. Він з легкістю визначав здібності людини і кожному ставив завдання, яке ця людина може виконати. А потім питав про результат, який під його чітким керівництвом не міг бути поганим. 

Його підлеглі бійці дуже поважали свого командира, часто мені говорили, що пишаються тим, що він їх всьому вчить, і  боялись зробити неправильно, щоб не підвести командира.  По такому принципу все в Азові так.

Проросійська пропаганда часто розказує казки , що азовці - фашисти і знущаються над людьми, всі балакають німецькою і проводять язичницькі обряди.  Я кожен раз сміялась, коли чоловік в розмові згадував бога, наприклад, не дай бог, підеш без теплої куртки на вулицю"- казала, ніякий з тебе язичник.  Ну а з німецької мови, то коханий, мабуть тільки одне слово знав - kinder, так він доньку називав, бо вона дуже полюбляє яєчка кіндер-сюрпризи.

Олег мріяв про тихе спокійне життя з родиною, будував плани на подорожі по світу, але не судилось…» - каже Ольга Катрич.

Після церемонії поховання побратими героя тихо розходилися з кладовища. Воно вже давно майорить синьо-жовтими прапорами. Ціла велика алея прийняла до себе сотні героїчних сердець. Дуже високу ціну платять українці за свою свободу.