"Проживу життя гідно, без страху в очах..." Маріупольці просять присвоїти звання Героя України Ігорю Гусєву

"Я проживу життя гідно, без страху в очах, і прийму смерть, коли вона прийде, без жалю. Я повинен так прожити". Ось які слова писав з фронту своїм рідним маріуполець Ігор Гусєв. До повномасштабної війни він займався самою мирною професією на світі – будівництвом, і, звісно, ніколи не думав, що доведеться брати в руки зброю. Але довелось.  Ігор Гусєв геройськи загинув 21 грудня 2022 року. Він не зміг врятувати себе, але встиг врятувати декілька десятків життів в блокадному Маріуполі.

«Завдяки Ігорю ми можемо бачити новий день», - кажуть маріупольці Тетяна Ланец та Руслан Карпенко.

Ігор Гусєв народився в Маріуполі, отримав юридичну освіту в МДУ та одразу після університету пішов працювати юристом у приватну будівельну компанію. Він міг би просидіти за папірцями, але послухав батька: «Якщо хочеш мати справжній досвід і успіх в будівельній сфері, маєш пройти весь шлях – від різноробочого до керівника». І Ігор пішов працювати.

«У нас така родина, знаєте, не мажоріста. Я завжди вважав, що батьки мають давати дітям не рибу, а вудку. Не гроші – а фах, можливість для розвитку», - каже Олег Гусєв, батько героя.

Він виховував сина з місячного віку сам, без матері. Жили разом до тих пір, поки Ігор не одружився. Спочатку вони були один для одного просто батько та син, а пізніше стали більше ніж рідними -  справжніми друзями, яких об’єднує любов, повага і спільна праця.

«Знаєте, ми в родині були свідомі того, що війна почнеться.  Тому Ігор відправив у лютому дружину та дітей за місто. А сам залишився у Маріуполі – допомагати, рятувати. Ніхто не наказував йому це робити, ніхто не доручав брати на себе функції рятувальника. Але ж я виховав його так, що він не міг вчинити по-іншому», - розповідає батько.

Разом з друзями він згуртувався у групу допомоги, оздобились велосипедами та почали курсувати районом, витягуючи маріупольців із-під завалів, доставляючи до лікарні, коли це ще було можливо, допомагали з евакуацією.

Одного разу, проходячи повз будинок на Нахімова, 178 , який в той час обстрілювався, Ігор почув крики людей. Нікого навкруги не було, люди ховались по підвалах.  Стало зрозуміло, що в тому будинку когось завалило камінням після авіаудару. Обстріли тривали, але Ігор не зважав на це – кинувся в будинок, піднявся на четвертий поверх – туди, звідки виходили крики, і став руками розкидати уламки бетону і цегли.  З-під завалів він витягнув трьох людей – бабусю, мати та 6-річного хлопчика, у якого були поламані руки, ноги. Але Ігор зміг передати хлопчика до лікарів, розповідає маріуполець Валерій Колесник.

Коли ракета влучила у будинок по Нахімова,99, там почалася страшна пожежа. У підвалі будинку залишилися у вогняній пастці біля 30 людей, багато літніх, дехто не міг ходити. Ці люди могли згоріти заживо, але Ігор знайшов декілька вогнегасників і збивав пожежу, рятуючи маріупольців з того підвалу.

«Він міг просто піти і рятувати власне життя під обстрілами,  але замість цього він рятував життя інших», - каже маріупольчанка Тетяна Ланец.

Вона пригадує, що коли у одного літнього чоловіка з будинку, де вони ховались від обстрілів, почалась на нозі наче гангрена, а лікарів поруч не було, Ігор знайшов десь інвалідний візок, усадив туди старого і пішки довіз його з Приморського району до обласної лікарні, яка ще надавала допомогу. Він пройшов 3 км під обстрілами, щоб врятувати людину.

Коли за наказом командування останній пункт опору в Маріуполі, на території МК «Азовсталь», пав, Ігор разом з товаришами вирішили виходити з міста. 

Йому вдалося потрапити спочатку до Запоріжжя, потім до Львову, і там одразу ж він пішов до військомату і попросився добровольцем на фронт.

«Я таке побачив в Маріуполі, що ніколи не зможу ані забути, ані пробачити росіянам», - сказав він батькові.

Вже через декілька днів у складі львівської бригади маріуполець Ігор Гусєв опинився на Східному фронті. Воював на різних напрямках. Був нагороджений грамотами та відзнаками. Його призначили взводним. 

Вночі 21 грудня 2022 року його взвод отримав бойове завдання на Луганщині і висунувся на бойові позиції.

 "Привіт, все добре. Сьогодні наберу", - написав він батькові в 03:04. А вже о 8:30 Олег Гусєв дізнався, що його син геройськи загинув у танковому бою  під Стельмахівкою на Луганщині. 

«Не розповідав про це раніше, бо дружина сина та його діточки знаходилися в окупації. Зараз, коли вдалося їх вивезти і вони вже в безпеці, можу казати про це»,  - написав на своїй сторінці у Фейсбуці Олег Гусєв. 

На похованні героя до батька підійшов офіцер, який зараз проходить лікування після отриманих поранень.

«Знаєте, а завдяки вашому сину я досі живий. І тепер маю нагоду святкувати свій другий день народження. Ми з вашим сином були в одній машині, коли потрапили під обстріл. Мене затиснуло всередині, і я не міг вибратися із палаючої броні. Я вже відчував, що мої ноги горять. І вже почав втрачати свідомість, коли раптом відчув, що хтось мене смикає, намагається витягти. Відкриваю очі – і бачу перед собою закривавлене обличчя вашого сина. Він, сам поранений, від отриманої контузії нічого не чув, але зумів таки витягти мене, збив полум’я – врятував мені життя. У мене 5 дітей! Моя родина кожного разу дякує вашому сину за порятунок, за мій другий день народження…»

Маріупольці, яких врятував Ігор Гусєв, ініціювали петицію за присвоєння звання Героя України Ігорю Гусєву.

Сайт 0629 долучається до збору підписів. Будь ласка, залиште свій голос за посиланням.

«Ми робимо це не заради нього. Ми робимо це заради його дітей, - каже батько героя. – Розумієте, молодшому сину Ігоря виповнився лише рік, коли він востаннє бачив батька. Він не запам’ятає його обличчя, ніколи не побачить. Але хай знає, що його батько був справжнім Чоловіком, справжнім Героєм свої країни».

ПІДПИСАТИ ПЕТИЦІЮ  МОЖНА ТУТ