Він разом із військовими захищав "Азовсталь", його хотіли вбити в Оленівці, подарували Кадирову, але потім повернули хазяйці. Історія маріупольського пса Адольфа, - ФОТО

Адольф – пес породи американський стаффордширський тер'єр. Він народився сім років тому у Маріуполі. Коли йому було три місяці, його взяла сім'я Сірік. Свою прізвисько він отримав від батьків, каже його господиня. Їх звали Ада та Ральф. Шляхом складання літер його назвали Адольфом.

До початку повномасштабної війни він був нерозлучний зі своїми господарями, військовими полку "Азов". Ірина Сірік (позивний "Валькірія") почала служити в Нацгвардії у 2018 році, а її чоловік – у 2014-му. У лютому 2022 року до них приєднався молодший син Ірини від першого шлюбу.

Після вторгнення Росії в Україну життя сім'ї кардинально змінилося – звичний будинок довелося змінити на підвали та бункер, а прогулянки із собакою на вулиці замінити виходом на перший, вже зруйнований поверх однієї з будівель "Азовсталі".

Під час обстрілу з корабельної артилерії Адольф та Ірина отримали поранення та контузію. З того моменту пес боїться темряви і спускатись сходами. 17 травня 2022 року Ірина разом з іншими захисниками Маріуполя вийшла в полон. У в'язниці в Оленівці на Донеччині жінці пропонували застрелити пса, але їй вдалося переконати російських військових.

Побоюючись за долю собаки, Ірина вирішила змінити його прізвисько з Адольфа на Адідас. 19 травня пса забрали у жінки і як трофей подарували голові Чечні Рамзану Кадирову. Вже він дав йому нове прізвисько Борз. Возз'єднатися з господаркою Адольф зміг лише 31 грудня, коли під час обміну полоненими Ірина повернулася до України. Чоловік Ірини та син від першого шлюбу досі перебувають у російському полоні.

Про возз'єднання із собакою Ірина Скорик розповіла виданню "Настоящее время"

"Адік ходив як п'яний із запамороченням"

44-річна Ірина Сірік народилася та виросла у Маріуполі. До служби у медштабі "Азова" жінка працювала у маріупольській міськраді. Тоді начальник відділу займався притулком для тварин. Він і розповів Ірині, що у них з'явилося біле щеня породи американський стаффордширський тер'єр. За словами жінки, її чоловік хотів завести саме білого амстаффа. У той момент він перебував у відрядженні і на пропозицію дружини взяти в сім'ю тримісячного цуценя відреагував з побоюванням: "Куди ж мені стаффіка білого? З ним же потрібно гуляти і таке інше".

Ірина пояснює – тоді самим доводилося зводити кінці з кінцями. Вона із чоловіком, двома синами від першого шлюбу, а також кішкою з кошенятами жили в однокімнатній квартирі. Однак жінка не здалася і придумала, як умовити чоловіка взяти собаку.

"Я скинула йому фото маленького Адіка, - згадує вона. - Написала, що маленький Адольф шукає собі батьків. Він одразу розтанув і сказав: "Бери!" Потім приїхав із відрядження спеціально на п'ятнадцять хвилин, щоб побачити Адіка. І так він з нами. вже сім років”.

Під час захисту Маріуполя Адольф скрізь супроводжував "Валькірію" – спочатку на позиціях полку, а згодом і на "Азовсталі", останньому оплоті оборони міста. "Адік весь час був зі мною, допомагав морально, – розповідає Ірина. – Навіть не уявляю, як без нього б там можна було перебувати. Він завжди був поруч, я могла його обійняти. Мені здається, він усе розумів і підтримував як міг".

На "Азовсталі" з чоловіком вони служили у різних локаціях, через що й бачилися дуже рідко. І лише коли в нього з'являвся час – він вибігав до Ірини ненадовго. Із Адольфом жінка гуляла на першому поверсі зруйнованої будівлі металургійного комбінату. Виходити на вулицю було заборонено через безперервні обстріли, і щоб не "засвітити" позиції полку.

Під час одного з обстрілів з корабельної артилерії Адік та Ірина отримали поранення та ще й контузію. "Летів снаряд до нашого медпункту, і ми з ним [з Адольфом] встигли вибігти в коридор, – каже жінка. – Нас відкинуло вибуховою хвилею до стіни, і Адіка зі мною тоді контузило. Він кілька днів був не в собі – Адік ходив як п'яний із сильним запамороченням”.

"В Оленівці Адольфа пропонували пристрелити"

17 травня 2022 року за наказом вищого командування захисники "Азовсталі" вийшли в полон. Серед них – Ірина, її чоловік, син та пес Адік. У колонії в Оленівці Ірині запропонували одразу ж пристрелити Адольфа. Однак жінці вдалося вмовити російських військових не робити цього.

У мене було з собою трохи грошей. Говорила, що можу зателефонувати сестрі в Україну і вона вишле скільки потрібно: "Тільки не вбивайте - залиште його!" - Згадує Ірина. – Ми домовилися, що вони віддадуть його на перетримку на той період часу, поки я перебуватиму у в'язниці. Але чомусь вони не виконали домовленостей, забрали його [19 травня] та подарували Кадирову".

Ірина пообіцяла Адольфу, що обов'язково знайде його, а чоловіка, який забирав собаку, попередила про алергію Адіка та розповіла, чим його треба годувати, як доглядати. Жінка прагнула дізнатися номер чоловіка, його контактні дані, щоб після звільнення забрати собаку додому, але марно. "Коли мені сказали, що Адіка подарували Кадирову, то я вже й не сподівалася побачити його живим, – каже вона. – Чекала, що мені покажуть відео з його тортурами та вбивством".

Ірина переживала за життя собаки, тому вирішила змінити його прізвисько з Адольфа на Адідас. Вона думала, що російські військові застрелять його, коли дізнаються про початкову прізвисько, вирішать, що Адика названо на честь Адольфа Гітлера.

Юрій Кованов, який називає себе волонтером та зоозахисником, поїхав до Грозного і особисто передав Рамзану Кадирову Адіка. За його словами, він це зробив на знак поваги за ставлення лідера Чечні до "спеціальної військової операції" (так у Кремлі називають повномасштабну війну Росії проти України). Кадиров відразу ж дав собаці нове прізвисько - Борз (з чеченської перекладається як "вовк"). Рамзан Кадиров посміявся з того, що полонена жінка пообіцяла своєму собаці знайти її.

У полоні Ірина на своєму прикладі зрозуміла, що означає робота російської пропаганди. Ще в Оленівці журналісти телеканалу НТВ зняли пропагандистський фільм про "Валькірію" та її родину. У фільмі Ірину називають "богинею смерті Зеленського" та "жінкою-карателем". Серед героїв стрічки – і сам Адольф. На думку російських пропагандистів, пес – "єдиний член сім'ї Сиріков, який чесно став на шлях виправлення", потрапивши до Кадирова і отримавши нове прізвисько. Ірина наголошує, що погодилася поспілкуватися з представниками НТВ заради 10-хвилинної зустрічі із сином та чоловіком.

"Адік дуже сумував за мною, за батьківщиною"

31 грудня 2022-го під час обміну полоненими Ірина Сірік повернулася додому. Цього ж дня Шамсаїл Саралієв, депутат російської Держдуми з Чечні, привіз Адіка і згодом передав його звільненій із полону Ірині. У розлуці з господарями стаффордширський тер'єр перебував понад сім місяців.

Жінці довелося на камеру дякувати лідеру Чечні Рамзану Кадирову. "Мені сказали: "Ти ж розумієш, що тобі треба подякувати [Кадирову] за те, що тобі його повернули", - розповідає вона.

"Його не міняли – його просто повернули, – каже Ірина. – Це був як акт благодійності якийсь. Депутат їхньої Держдуми [Шамсаїл Саралієв], який повернув мені Адіка, сказав, що Адік дуже сумував за мною, за батьківщиною, він погано їв. Вони подивилися, як собака поводиться, і вирішили повернути".

За час перебування в Чечні Адольф сильно схуд - до початку повномасштабної війни він важив 35 кілограмів, а після повернення з полону - 24. Ірина не знає, як до Адіка ставилися в Чечні, проте українські лікарі виявили у собаки безліч проблем зі здоров'ям.

"Навряд чи до нього добре ставилися, – каже вона. – Хоча під час обміну мені розповідали, що Кадиров – його найкращий друг, він його так любить. Показували відео, де Кадиров проводив [Адіка] до лікарні до лікаря, де його лікарі оглядали. Але він повернувся до мене у дуже поганому стані”.

Ветеринари вже в Україні виявили у Адольфа проблеми зі спиною та задніми лапами, а також невиліковну хворобу – атаксію [порушення узгодженості рухів різних м'язів]. Медики вважають, що захворювання виявилось у нього внаслідок пережитого стресу, додає Ірина. За її словами, лікарі припускають, що пес багато разів падав, а проблеми зі здоров'ям могли погіршитися через постійне перебування Адіка в маленькій клітці, де він міг тільки сидіти або лежати в незручному для нього стані.

Після російського полону стан Ірини теж погіршився - у неї з'явилися ендокринні проблеми, пошкодження колінних суглобів, проблеми із серцем та нервовою системою. Тому зараз жінка працює у тилу медичної служби полку "Азов". Вона веде облік документації. До повномасштабного вторгнення жінка відповідала за медичний склад та займалася закупівлею медпрепаратів, а вже після 24 лютого їй довелося стати медсестрою та парамедиком.

"До повномасштабного вторгнення ми з Адіком часто гуляли біля моря. Він дуже любить море, – згадує Ірина. – Ми майже щодня гуляли у парку "Радуга" (з української – "райдуга" – НВ), бо поряд жили. Адік дуже любив їсти морозиво, білий хліб, все солодке – хоч йому й не можна, а з новими іграшками він був готовий носитись весь день”.

У Адольфа є сторінка в інстаграмі – у соцмережі Ірина Сірік ділиться фото та відео із життя пса. Вона підсумовує, що Адік - собака з характером, трохи примхливий і розпещений. Він навіть не зміг пройти курс слухняності, Адік покусав кінолога. "Він взагалі розуміє, що кажуть, і виконує команди, але все одно робить все, як йому хочеться", - говорить Ірина.

В статті використані фото із архиву Ірини Скорик