Волонтерський рух в Україні. Звідки він взявся

Сергій Клочко народився і виріс в Маріуполі. Навчався у Маріупольському державному університеті на кафедрі історії та археології, а тепер отримує другу вищу освіту за спеціальністю журналістика.

Тож має намір поєднувати це своє захоплення історією та сучасністю і вести історичний блог на нашому сайті.

Перший матеріал, який ми публікуємо сьогодні,  - це дослідження волонтерського руху в Україні, від часів Запорізької Січі до сьогодення. Слідкуйте, буде цікаво.

Україна нині переживає найбільше випробування у своїй новітній історії – збройну боротьбу з російським агресором за власну незалежність і територіальну цілісність. Війна, яку в 2014 році розпочала Російська Федерація, спрямована насамперед проти української державності та має виразні риси геноциду українського народу.

Усвідомлення українським суспільством реальної загрози втрати незалежності своєї держави стало каталізатором  громадянської активності і породило унікальний в історії України добровольчий рух за збереження її територіальної цілісності та суверенітету. Одночасно із частковою мобілізацією до Збройних Сил України (далі - ЗС України) відбувся набір у добровольчі формування, які за підтримки державних органів, територіальних громад, політичних партій, громадських об’єднань та самоорганізованих патріотично налаштованих громадян, стали на захист нашої держави.

Напередодні російського нападу військовий потенціал ЗС України був суттєво послаблений через руйнівну політику В. Януковича, знищені були також плани стримування РФ. Рівень матеріально-технічного забезпечення, кількість особового складу та підготовки збройних сил не відповідали навіть мінімальним критеріям боєздатності. Можемо принагідно зазначити, що внутрішні війська та міліція були певною мірою деморалізовані, тому чинити потужний опір агресору і сепаратистам мали змогу лише окремі  підрозділи. 

Розглядаючи військово-історичний аспект «добровольчого руху», слід зауважити, що добровольчі військові формування неодноразово доводили свою високу ефективність у тяжкі для України часи та зазвичай демонстрували приклади гідної відсічі ворогу і потребували при цьому мінімум ресурсних витрат. Яскравими свідченнями цього були козацькі звитяги національно-визвольної війни, окремі успішні операції загонів Вільного козацтва та Гайдамацького кошу Слобідської України доби Української революції, тактичні перемоги Української повстанської армії під час Другої світової війни. Героїчна боротьба цих формувань у боротьбі за волю та незалежність України стали яскравим прикладом жертовної боротьби для нового українського війська. 

Вся історія становлення української державності, її суверенітету та незалежності була пов’язана зі збройними конфліктами з імперіями (Османською, Російською), які поневолювали та утримували у страху український народ. Російсько-українське протистояння має глибоке коріння. Адже саме Росія впродовж століть чинила запеклий спротив становленню української державності. Завдяки війнам за суверенність формувалася та гуртувалася українська нація. В них поряд з регулярними військами протиборчі сторони використовували добровольчі рухи, які були створені на основі самоорганізації населення або ж завдяки сприянню держави, які відігравали важливу роль у знищенні противника. 

В історії України ми можемо спостерігати створення добровольчих формувань у різні періоди. При цьому найбільш характерними були формування Запорізької Січі. Такі добровольчі загони насамперед забезпечували охорону території. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на теренах України з метою охорони міст і сіл створювалися територіальні воєнізовані угруповання, котрі виникали як за рішеннями влади, так і з громадської ініціативи. Зокрема в Австро-Угорській імперії, куди входила частина українських земель, за указом імператора Франца Йосифа організовувалися територіальні загони з тих громадян, які за станом здоров’я не підлягали призову на військову службу, але могли тримати зброєю й хотіли бути корисними суспільству. Особливе місце в історії українського добровольчого руху займає перша регулярна українська військова формація XX ст. – легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Він був сформований у серпні 1914 року за рішенням Головної Української Ради. Запис проводився на добровільних засадах. Основний контингент становили молоді вихованці воєнізованих українських організацій: «Сокіл», «Січ», «Пласт». У 1917 році у Києві під керівництвом Є. Коновальця створено курінь київських січових стрільців, до якого ввійшли українці – колишні військовополонені австро-угорської армії, котрі зуміли повернутися з російського полону, а також київські студенти й чоловіки, яких не призвали до російської армії. Всі вони були готові захищати українську революційну владу – Центральну Раду. Водночас виникали численні добровольчі формування за територіальною ознакою, що їх очолювали отамани Зелений (Д. Терпило), А. Гулий-Гуленко, В. Чучупака та інші, які до 1924 року брали участь у боях проти більшовиків. Значення УСС полягає в тому, що це були перші військові формування українців після знищення українських козацьких полків Катериною II, вони стали зародком майбутньої армії. Їх героїзм та самопожертва служили прикладом наступним поколінням борців. 

Під час Другої світової війни з патріотів, цивільних громадян та колишніх військовиків було створено Українську повстанську армію. Від початку це були загони територіальної оборони, які формувалися на добровільній основі й боронили свої села від пограбування як гітлерівцями, так і червоноармійцями. Згодом ці загони стали ядром УПА, котра постала на українських теренах як добровольчий рух, масово підтриманий місцевим населенням . 

У 1991 році Україна здобула незалежність після розпаду імперії СРСР. Весь цей час РФ не полишала спроб відновити контроль над Україною та колишніми республіками СРСР. Російське керівництво намагалося через економічний та військовий тиски повернути пострадянські країни до своєї сфери впливу. З приходом до влади в Росії колишнього співробітника КДБ В. Путіна тиск значно посилився, імперське керівництво з армією почали планувати військові операції на території нашої держави. До 2014 року імперець Путін та його поплічники шантажували Україну низкою проблем.

Спусковим гачком для початку збройної агресії РФ проти України стала Революція гідності, що почалася 21 листопада 2013 року, і стала загрозою авторитарному режиму президента РФ В. Путіна. Окупація Росією Криму й подальша агресія на Донбасі, як і в минулі часи, зумовила інтеграцію українського суспільства. Добровольчий рух як феномен українського суспільства 2014–2015 років виник у важкий момент сучасної історії України і виявив себе як реакція українського народу на необхідність відстояти незалежність, територіальну цілісність і суверенітет своєї країни, порушені збройною агресією РФ. 

Із приходом на пост президента України ставленика Кремля В  Януковича причин для вибуху суспільного невдоволення в той час було досить багато:

− загроза втрати Україною державного суверенітету внаслідок втягування країни до Митного та Євразійського союзів — об’єднань, в яких домінує Росія;

 − економічні проблеми; 

− корупція у владі, що досягла всеосяжних масштабів; 

− згортання політичних свобод, політичні репресії; 

− безправ’я громадян перед чиновниками, безкарність представників влади та їхнього оточення. 

Кабмін України 21 листопада 2013 року поставив на паузу підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, вмотивувавши це «відсутністю з боку ЄС підтримки України та вкрай жорсткими умовами для отримання кредиту МВФ». Відповідь на ці дії не змусила довго себе чекати: вже надвечір тисячі людей вийшли на вулиці Києва та зібралися на Майдані, показавши тим самим свою підтримку євроінтеграції.

30 листопада о 4 ранку відбулася жорстока розправа над мітингувальниками загонами міліції «Беркут». Вже 1 грудня тисячі людей вийшли на загальні збори громадян. Протестувальники вимагали, щоб відбулося розслідування подій 30 листопада та щоб Кабмін України склав свої повноваження й пішов у відставку. Майдан Незалежності став центром мирного спротиву. Були зведені намети, де цілодобово перебували протестувальники з усієї країни. Спочатку намети були незахищені, однак уже після перших штурмів Євромайдан став перетворюватися на своєрідну фортецю, оточену барикадами з підручних матеріалів. Після силового розгону учасників мітингу 30 листопада на Михайлівській площі в Києві з власної ініціативи протестувальників почалося формування загонів самооборони. 

1 грудня 2013 року лідери трьох опозиційних партій: від «Удару» В. Кличко, від «Свободи» О. Тягнибок і від «Батьківщини» А. Яценюк. на вічі оголосили про створення «Штабу національного спротиву» - коордінаційного центру Євромайдану. Головними вимогами штабу стала відставка Кабміну, а також проведення позачергових виборів президента й уряду. Для реалізації цих цілей проголошений був заклик до загальнонаціонального страйку. Самооборона Майдану координувала свої дії винятково зі Штабом національного спротиву . Також цього дня з’явилися повідомлення про участь “Правого сектору” в акціях Євромайдану, зокрема захопленні будівлі Київської міської державної адміністрації . 

У внутрішній структурі об’єднань Самооборони виявилися парамілітарні риси. Спільними завданнями Самооборони Майдану і ГО «Правий сектор» були силовий захист учасників акцій від утисків та силового свавілля правоохоронних органів і «тітушок», які під прикриттям правоохоронців травмували протестувальників, примушуючи їх відмовитися від участі в акціях непокори . Також учасники об’єднань стежили за порядком на територіях, які охороняли, серед учасників акцій виявляли провокаторів, надавали первинну медичну допомогу потерпілим та хворим, забезпечували харчуванням протестувальників, організовували їх відпочинок. У вільний час з членами Самооборони Майдану проводилися різноманітні заняття: надання медичної допомоги постраждалим, тактиці протидії представникам правоохоронних органів, прийомам самозахисту тощо. 

Комендантом (керівником) загонів самооборони був народний депутат України А. Парубій.. 11.02.2014 ним було підписано Наказ №1 «Про основні засади організації «Самооборони Майдану». Згідно цього наказу «Самооборона Майдану» є всеукраїнським понадпартійним громадським рухом, який ставить перед собою такі завдання: зберегти суверенітет та єдність України; відстояти європейський вибір України; захистити права і свободи громадян; чинити спротив діючому злочинному режимові до повного його усунення. Базовою структурною одиницею «Самооборони Майдану» була сотня, що налічувала від 70 до150 осіб. Головна структурна одиниця сотні – десяток (рій) 8-12 осіб, які в свою чергу могли об'єднуватись у чоту (3-4 рої). Самооборона Майдана формувалася по принципу самоорганізації: групи людей, які обирали старшого. 

Сотні Самооборони створювали не лише в Києві, а й майже в усіх адміністративно-територіальних одиницях України. Зокрема на початку лютого 2014 року були створені й активно діяли сотні у Вінниці, Донецьку, Івано-Франківську, Львові, Одесі, Рівному, Тернополі, Черкасах, Чернівцях, Хмельницькому. Поряд з цим на боці активістів Майдану брали активну участь рух «Автомайдан» та низка інших громадських об’єднань.

Мирне «стояння», коли люди лише захищалися, тривало майже два місяці — до середини січня 2014 року. Нова ескалація конфлікту відбулася 16 січня 2014 року з прийняттям, так званих, «Диктаторських законів», які фактично вводили заборону на будь-яку незалежну від влади громадсько-політичну та журналістську діяльність. 

Реакція громадян на такі дії влади вилилась у протест: 19 січня митингарі вирушили до Верховної Ради. На вулиці Грушевського, шлях до урядового кварталу перекрили бійці підрозділу «Беркут» та внутрішніх військ, відбулися численні зіткнення. Проти беззбройних людей були застосовані сльозогінні гази, травматична автоматична зброя та водомети. Зі сторони протестуючих в хід пішли «коктейлі Молотова», та палаючі автомобільні шини. Одним з найдраматичніших етапів революції Гідності можна назвати події 18-20 лютого, коли протиправні дії представників правоохоронних органів і «тітушок» призвели до загибелі 107 осіб, відомих як «Небесна сотня». Якби під час Євромайдану не діяли Самооборона Майдану, то жертв серед учасників протестів, було б більше і прибічникам режиму В. Януковича вдалось би силовими заходами розігнати і придушити Революцію гідності.

Після отриманого 21 лютого ультиматуму Янукович залишившись без підтримки в Харкові, втікає до Росії. А вже наступного дня ВР підтримала Постанову про усунення В. Януковича з поста президента України. 

Керівництво РФ такий розвиток подій в Україні не схвалювало. Президент В. Путін і його найближче оточення розуміли, що події, які відбувалися під час Революції гідності, зміщення режиму правління Януковича, прихід до управління нової, політично непідконтрольної Росії, україноцентричної еліти спричинили вихід України з орбіти їх впливу. Кремль ініціював приховану агресію проти України спочатку в АР Крим. 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення збройними силами РФ порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та дисперсне проникнення з Росії на територію України спеціально підготовлених найманців. Цим РФ віроломно розпочала збройну агресію проти України.

Після анексії Криму Кремль активізував втручання у південних та східних регіонах України. Різноманітні проросійські сили, завезені рекрути з прикордонних областей Росії почали дестабілізувати ситуацію. Найбільш ефективно це вдалося зробити у Луганській та Донецькій областях. Вже з початку березня 2014 року в Донецьку розпочалися виступи з вимогами не визнавати владу в Києві та введення російських військ.

Після захоплення обласних адміністрацій у Луганську, Донецьку, Харкову проголошувалося створення «народних республік» та призначалися дати проведення референдумів. На початку квітня 2014 року озброєна російська диверсійна група, яку очолював російський найманець 

І. Гіркін, захопила Слов’янськ та розпочала формувати з місцевих колаборантів терористичне угрупування. Подібні події під керівництвом російських агентів відбувався в інших містах Донецької області: Красному Лимані, Краматорську, Красноармійську, Дружківці, Артемівську. 

Складна воєнно-політична обстановка вимагала негайних дій для захисту держави. Рада національної безпеки й оборони України 14 квітня 2014 року прийняла рішення «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави», реалізоване Указом Президента України. Вже 17 квітня 2014 року було оголошено часткову мобілізацію . Стало зрозуміло, що ЗС України, практично зруйновані владою В. Януковича та перебувають у жалюгідному стані, а внутрішні війська та міліція були деморалізовані, тому більшість з них не могла чинити достойний опір агресору і сепаратистам. Армія залишилася практично не боєздатною, не забезпеченою з усіх позицій (техніка, озброєння, кількість особового складу, обмундирування, амуніція, провізія, пальне тощо). Саме у таких реаліях результатом самоорганізації народу України став добровольчий рух. Першими на захист територіальної цілісності й суверенітету у зону бойових дій на сході України прибули добровольці з Євромайдану. О. Турчинов згадував «У цій ситуації я не мав іншого шляху, окрім як звернутися до патріотів з закликом формувати добровольчі батальйони. Для них не було жодних обмежень: вмієш – не вмієш, взяв автомат і йди воювати. Саме патріоти тоді врятували ситуацію… Я вважаю, що добровольчі батальйони виконали свою історичну місію, - своєю самопожертвою вони дали нам час на відновлення армії.» . 

Українські добровольчі формування за критерієм належності до певних силових структур поділялися на: батальйони територіальної оборони (БТрО), що знаходились в системі Збройних Сил України; батальйони спеціального призначення в системі органів Міністерства внутрішніх справ; резервні батальйони Національної гвардії України; не підпорядкований жодним державним структурам Добровольчий український корпус «Правий сектор» . 

Організаційною основою для створення батальйонів територіальної оборони та визначення кола їх основних завдань були Закон України «Про оборону України». Їх створення передбачалося в особливий період чинним мобілізаційним планом, затверджений мобілізаційним управлінням Генерального штабу ЗС України. Ставилися важливі завдання: охорона та захист державного кордону, забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади й військового управління, стратегічного (оперативного) розгортання сил, охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій, боротьба з диверсійно-розвідувальними силами, іншими формуваннями аґресора та антидержавними незаконно створеними збройними формуваннями, підтримання правового режиму воєнного стану тощо.

Правовою підставою створення та функціонування підрозділів патрульної служби міліції особливого призначення був Закон України «Про міліцію». 13 квітня 2014 року міністр МВС А. Аваков заявив про прийняття рішення щодо створення в кожному регіоні України при обласних головних управліннях МВС підрозділів патрульної служби міліції особливого призначення на основі громадських формувань з дотриманням принципу добровільності . З приводу подій весною 2014 року та необхідності держави в створені у складі МВС добровольчих батальйонів А. Аваков пригадував: «Події розвивалися стрімко. Саме тоді і виникла ідея формування нових спецпідрозділів МВС– тільки з добровольців. Отже, і службовці, і міліціонери, які пішли в запас, і хлопці з Самооборони Майдану, і просто патріоти з «гражданки»– тільки на добровільній основі!». Колишні активісти Євромайдану, які після Революції гідності прийшли до МВС, такі, як наприклад, Юрій Береза, зазначали: «Добровольчі батальйони, котрі були створені в структурі МВС – це, мабуть, одна із найбільш показових реформ, яка привела у лави міліції справжніх патріотів. Такого ми не мали за всі роки державної незалежності. Сьогодні добровольчі батальйони у складі Міністерства внутрішніх справ користуються великою повагою серед людей».

У критичній ситуації, Верховна рада України приймає рішення про відновлення діяльності Національної гвардії України, військового формування з правоохоронними функціями, що починає діяти у структурі МВС . Основою НГУ стають внутрішні війська, частина підрозділу формується з добровольців . Створення резервних батальйонів НГУ відбувалось на підставі Закону України «Про Національну гвардію України».  

Провідну роль у створенні та комплектуванні добровольцями різноманітних українських добровольчих формувань взяли участь ті політичні сили, які брали активну участь у Революції гідності та створили всеукраїнське добровільне громадське формування «Самоборона Майдану», ГО «Правий сектор» не лише в Києві, а й в інших регіонах України.

З початком мобілізації військовослужбовців та комплектування підрозділів ЗС України та добровольчих з’єднань була організована бойова підготовка бійців. Добровольчі батальйони вели підготовку відповідно до вимог і програм, розроблених для внутрішніх військ. Навчальною базою став полігон бригади спеціального призначення «Барс», який розташований у 

с. Нові Петрівці під Києвом. Підготовка підрозділів була максимально скорочена і становила 10 днів. Екснардеп та громадський діяч, учасниця АТО Н. Савченко звинуватила вище військове командування України у тому, що в 2014 році, під час створення добровольчих батальйонів, військові не проходили відповідного навчання. Савченко зазначила, що добровольчі батальйони не володіли тактикою глухої оборони. Саме це, на ії думку, стало причиною масової загибелі добровольців. Отже, в подальшому бойові дії показали, що бійці добровольчих формувань були набагато вмотивованішими, але гірше підготовлені ніж армійські підрозділи.  

Підрозділи добровольчих з’єднань називали себе батальйонами, хоча насправді складалися з декількох взводів або рот (загальна чисельність – від 20 до 150 осіб). Добровольці не мали на озброєнні важкої техніки.

Розглянемо процес й умови створення найвідомішіх добровольчіх формувань. Фактично першим розпочалося формування добровольчого батальйону «Дніпро-1» 14 квітня 2014 року. Формування цього «добробату», що потім став підрозділом МВС, відбувалося з раніше створеного Полку національного захисту Дніпропетровської області. Його створення відбувалося за безпосередньої участі керівництва Дніпропетровської області. Очолив батальйон, а з вересня 2014 року – полк, Ю. Береза. Від часу створення «Дніпро–1» забезпечував правопорядок у прилеглих районах Донецької області, здійснював патрулювання, займався охороною блокпостів та залізничних станцій. Під час позачергових виборів Президента України 25 травня 2014 року, батальйон охороняв Красноармійську міську раду та забезпечував проведення голосування у чотирьох районах Донецької області. «Дніпро-1» разом з батальйоном «Азов» брав участь у звільненні Маріуполя 12 червня 2014 року. У другій половині 2015 року батальйон брав участь у важких боях біля Іловайська та Пісків.  

У квітні-травні 2014 року було сформовано добровольчий підрозділ територіальної оборони – «Донбас». Підрозділ формує К. Гришин – майдановець та громадський активіст, відомий, як Семен Семенченко. «Донбас» виконував бойові завдання у багатьох районах Донецької області зі звільнення та охороні будівель, у яких розміщувалися місцева влада та правоохоронні структури, зокрема: 15 травня 2014 року звільнено приміщення районного відділу міліції у Великій Новосілці. 22 травня взято під контроль будинок районної ради Володарського району. 29 травня 2014 року командування батальйону згодилось на пропозицію міністра внутрішніх справ України А. Авакова — було ухвалено включити 1-шу роту «Донбасу» до складу Національної гвардії України з формуванням на її базі підрозділу спеціального призначення із назвою 3-й резервний батальйон Національної гвардії. Бійці брали участь у звільненні міст: Миколаївка, Костянтинівка, Попасна, Лисичанськ, Піски, у боях поблизу Артемівська, Горлівки, а також у спецоперації зі звільнення Іловайська. На початку 2015 року частина «Донбасу» у Луганській області приймала участь у звільненні Вуглегірська, у лютому разом зі ЗС України брали штурмом с. Логвинове . З березня 2015 року батальйон тримав позиції на Луганському та Маріупольському напрямках. 

У травні 2014 року у м. Бердянську на підставі рішення МВС України про формування спеціальних підрозділів міліції з охорони громадського порядку із залученням до них цивільних осіб та людей, які мають досвід військової служби або пройшли прискорений, двотижневий курс підготовки при МВС, було створено добровольчий батальйон «Азов». У його заснуванні відіграли роль учасники двох громадських обʼєднань «Автомайдан» та «Патріот України». У травні 2014 року було оголошено про набір бійців до батальйону. А вже 17 вересня було прийнято рішення розширити батальйон, перетворивши його на полк особливого призначення. 12 листопада 2014 року за рішенням міністра МВС України полк спеціального призначення «Азов» було переведено до складу Національної гвардії України. Комбатом підрозділу призначено А. Білецького. Бойовий шлях цього батальйону розпочинається з травня 2014 року, коли відбувалися бойові зіткнення з диверсійними проросійськими військовими групами у м. Маріуполь та його передмісті. За участю «Азова», 13 червня 2014 року, місто було звільнено від проросійських угрупувань. На початок липня «Азов» повністю встановлює контроль над узбережжям Азовського моря у Донецькій області. Також бійці «Азову» безпосередньо брали участь у бойових діях поблизу міст Тореза, Шахтарська, Сніжного, Урзуфа. Крім цього, «Азов» взяв участь в операції зі звільнення Іловайська, визволив від окупантів п'ять населених пунктів на схід від Маріуполя: Павлопіль, Комінтернове, Бердянське, Широкине, Лебединське. Наприкінці 2014 р. та упродовж 2015 р. батальйон задіяний у виконанні військових операцій у секторі «М» – Маріупольський напрямок. 

У травні 2014 року на території Луганщини для захисту від окупантів був створений з числа активістів Майдану Гідності, патріотично налаштованих людей добровольчий батальйон «Айдар». Це єдине військове з’єднання, яке від початку формувалося як добровольчий батальйон територіальної оборони та першим відійшов у підпорядкування ЗС України як 24-й окремий штурмовий батальйон. З березня 2015 року «Айдар» став частиною сухопутних військ. Першим командиром батальйону став С. Мельничук . Батальйон став надійним заслоном на шляху агресії РФ і брав участь у боях за північні та центральні райони Луганщини, у визволенні м. Щастя від сепаратистів - за участі батальйону у червні місто перейшло під повний контроль України. Як і більшість добровольців, «Айдар» залучався до охорони правопорядку під час проведення позачергових виборів Президента України на виборчих дільницях Старобільщині та у м. Щастя. У липні добровольці «Айдару» вели бої у Рубіжному та Сєвєродонецьку, проводили операцію із деблокуванню Луганського аеропорту, у липні – звільняли 

м. Лутугине . Також батальйон вів бої на трасі Бахмутка, звільнив селище Георгіївку й перерізав важливу транспортну артерію для терористів Луганськ-Красний Луч. 

У липні 2014 року громадська організація, що виникла в столиці в часи Майдану Гідності – «Правий сектор», зініціював створення добровольчого воєнізованого формування для захисту територіальної цілісності та національної незалежності України. Добровольчий український корпус (ДУК) став частиною військовополітичного руху «Правий сектор», при цьому члени ДУК могли не належати до його членства. У своїй структурі батальйон мав два окремі бойові та медичний батальйони, чотири штурмові роти, дві тактичні групи та по одному підрозділу снайперів, артилеристів, розвідки та аеророзвідки, автороти. Від часу заснування «ДУК» відмовляється від офіційного входження до державних силових підрозділів. ДУК «Правий сектор» має звитяжний бойовий шлях – разом з іншими добробатами та ЗС України звільнили від терористів Авдіївку, Красногорівку, Піски. Брали участь у героїчній обороні Донецького аеропорту. 6 листопада бійці Добровольчого корпусу та 93-ї окремої механізованої бригади повернули під контроль України селище Опитне біля Донецького аеропорту. У березні 2015 року бійці ДУКу зайняли позиції біля Широкиного під Маріуполем — Корпус тримав фланги на лінії оборони у взаємодії з бійцями полку «Азов» і батальйону «Донбас».

Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ» почав діяти в структурі МВС Дніпропетровської області з червня 2014 року. У цей час, упродовж травня-червня 2014 року, триває проведення спецоперації зі звільнення Маріуполя. Перша рота батальйону відправляється в АТО 8 липня 2014 року. Основним завданням «Шахтарська» була підтримка порядку у звільнених містах та на блокпостах. Основні військові операції підрозділу відбулись упродовж серпня 2014 року. В цей час була ліквідована диверсійна озброєна група у Докучаєвську. У другій половині місяця бійці «Шахтарська» беруть участь у боях під Іловайськом. 4 серпня спільно з бійцями батальйону «Азов» та за підтримки ЗС України взяли під контроль 

м. Мар'їнка [29]. Через місць після початку виконання бойових завдань, частина бійців батальйону була звинувачена у мародерстві. Зважаючи на ці причини, 16 жовтня 2014 року міністр внутрішніх справ України А. Аваков віддав наказ розформувати батальйон. З колишніх бійців батальйону створено два підрозділи МВС. Перший – батальйон «Свята Марія», став підрозділом під патронатом політичної партії «Братство» Д. Корчинського, інший – батальйон «Торнадо», формується як рота патрульної служби міліції Запорізької області. «Свята Марія» юридично виникає 21 вересня 2014 року на базі роти «Сотня Ісуса Христа», яка була сформована з членів партії «Братство» та від початку окремою ротою увійшла до «Азову». Пізніше підрозділ входить до «Шахтарська» . Підрозділ «Торнадо» створено у вересні 2014 року. До часу свого розформування, 18 червня 2015 року, діяльність підрозділу пов’язана з позавійськовими скандалами. Бійців звинувачували у рейдерській та кримінальній діяльності. За словами Г. Москаля, «Торнадо» ніколи не брав участі у бойових операціях та перетворився на злочинне угрупування . У самому підрозділі його ліквідацію пов’язують з боротьбою проти контрабанди.

Батальйон «Січ» під командуванням О. Писаренка створено у червні 2014 року як батальйон патрульної служби міліції особливого призначення і його включено до складу МВС. Більшість бійців батальйону були членами Всеукраїнського об’єднання «Свобода». У зоні АТО підрозділ перебував з 26 серпня 2014 року [49]. На сході країни «Січ» дислокувалася у Слов’янську, де підтримувала правопорядок. Окрема частина підрозділу перебувала під 

м. Курахово, де була задіяна у охороні стратегічного об’єкту – дамби Курахівської ТЕС. 

Колишні працівникі органів внутрішніх справ, військовослужбовці та офіцери запасу були залучені до формування батальйону патрульної служби міліції особливого призначення – «Київ-1», створеного в квітні 2014 року. На початку липня 2014 року батальйон вирушив у зону АТО, де залучався до охорони блокпостів, брав участь у окремих військових операціях спільно з ЗС України, зокрема: 4 липня 2014 року за участю батальйону звільнено 

м. Миколаївка. Частина батальйону у серпні–вересні 2014 року перебувала на околицях м. Луганськ. В результаті обстрілів в ніч з 4 на 5 вересня, внаслідок яких було знищено табір батальйону у м. Дмитрівка, прийнято рішення про виведення бійців, які були останніми українськими підрозділами у місті. 

З членів «Самооборони Майдану» сформовано батальйон патрульної служби міліції особливого призначення – «Київ-2» та «Золоті Ворота». У зоні АТО «Київ – 2» до 4 вересня 2014 року базувався під Дебальцеве, з середини вересня – початку жовтня виконував завдання у Чернухіно. Батальйон «Золоті ворота» брав участь у зачистці Красного Яру та населених пунктів біля Луганська в упродовж 10–22 серпня 2014 року. Після вторгнення до міста регулярних військ РФ, основні сили батальйону відступили до Новоайдару та Сватового. 

Основу підрозділу батальйону «ОУН» склали активісти І-ої Київської сотні ОУН ім. Є. Коновальця, які приймали участь у подіях Революції Гідності. З початком військових дій, ОУН приймає рішення про формування батальйону територіальної оборони в м. Ніжин. Підрозділ батальйону брав участь у штурмі Савур-Могили. З серпня 2014 року підрозділ дислокувався у с. Піски, тримаючи правий фланг захисників Донецького аеропорту. Самооборона Майдану стає основою батальйону оперативного призначення резервістів НГУ ім. С. Кульчицького під командуванням В. Толочко. Підрозділ у травні–липні 2014 року приймав участь у боях за Слов’янськ та Краматорськ. 

Отже, становлення українських добровольчих формувань у 2014 році було регламентованим які були введені у структуру МВС,НГУ. Цьому сприяли прийняті у попередні роки нормативно-правові акти, які регулювали організаційні засади їх заснування. Нормативно-правова база становлення українських добровольчих формувань залежала від того, хто був ініціатором створення – держава чи політичні сили, громадські організації або самоорганізовані громадяни.

Утворення в Україні у 2014-2015 р.р. добровольчих з’єднань було вкрай необхідним для стабілізації ситуації в Україні в умовах російської агресії. Ці з’єднання в найбільш критичний час для держави фактично врятували Україну від окупації її південно-східних територій регулярними військами РФ та російським найманцями. ЗС України були практично зруйновані владою В. Януковича, перебували у критичному стані, а внутрішні війська та міліція були деморалізовані, тому чинити опір агресору мали змогу лише лічені підрозділи. Армія залишилася практично не боєздатною, не забезпеченою у матеріально-технічному плані та кількісті особового складу. Після анексії Криму РФ вторглася у східні регіони України – на територію Луганській та Донецької та Луганської областй. Різноманітні проросійські сили, сепаратисти почали дестабілізувати ситуацію. Уже з початку березня 2014 року в Донецьку розпочалися протести з вимогами не визнавати владу в Києві та введення російських військ. Вже в квітні озброєна російська диверсійна група на чолі з І. Гіркіним захопила Слов’янськ. Аналогічні дії  під керівництвом російських агентів відбувався в інших містах Донецької області: Красному Лимані, Краматорську, Красноармійську, Дружківці, Артемівську. Крім збройних сил Росії на півдні та сході України при бездіяльності місцевих правоохоронних органів почали утворюватися терористичні групи. Тому, перед керівництвом держави гостро постало завдання за короткий проміжок часу створити такі добровольчі формування, які б були укомплектовані вірними державі особами та ефективно боролися з тероризмом та порушеннями громадського порядку. Провідну роль у комплектуванні та створені дієздатних міліцейських та військових підрозділів зіграли ті політичні сили, які брали активну участь у Революції гідності та створили всеукраїнські об’єднання «Самоборона Майдану» і «Правий сектор». 

БІЛЬШЕ БЛОГІВ ЧИТАЙТЕ В НАШОМУ СПЕЦІАЛЬНОМУ РОЗДІЛІ