• Головна
  • Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Маріупольським Сергієм, - ФОТО
08:26, 5 січня
Надійне джерело
Републікація

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Маріупольським Сергієм, - ФОТО


Він дуже нетиповий митрополит. Владика Сергій (Горобцов) першим в ПЦУ одягнув джинси, укоротив бороду, за що його сильно критикували старші колеги. Попри критику, він вперто дотримується своєї лінії.  «Сучасний священик має бути охайним, викликати симпатію у людей. Подивіться на старих московських попів. Більшість з них товсті,  коли їдять, капуста застрягає в їхніх бородах. Ну яка молода сучасна людина буде спілкуватися і довіряти такому священику», - посміхається Сергій Горобцов.

Він не має дорогого мерседесу і коштовних годинників. Їздить на старій тойоті, яку ще 16 років тому йому подарував один заможний прихожанин. І впевнений, що кожен священнослужитель має не тільки виконувати обряд, а і нести суспільне зобов’язання.

Наприклад, в Маріуполі головний храм ПЦУ, Святителя Петра Могили, щодня годував безхатченків. В Тельманово священники Православної церкви України відкрили прихисток для одиноких літніх людей, які не можуть обслуговувати себе і не мають на кого спертися у житті. Зараз ПЦУ разом з "Еліос Україна" відкрили 9 шелтерів, переважно у Західній Україні, для багатодітних родин переселенців, біженців з особливими потребами, які втратили житло, майно і гроші і не можуть влаштувати своє життя на новому місці. Там працюють багато священників з Донецької єпархії. 

Єпархія, яка втратила більшу частину свого майна спочатку в Донецьку, а потім в Маріуполі, Волновасі та на інших окупованих територіях Донеччини, відкрила у Дніпрі найбільший хаб з допомоги біженцям. Мабуть, саме такою має бути справжня церква.

Ми зустрілись з Владикою Сергієм, коли він взяв декілька днів відпочинку після того, як цілий великодній тиждень не виходив із машини, відвідуючи віддалені райони Донеччини, звільнені території, військових безпосередньо на лінії фронту.

-Пасха, Великдень, - це перемога добра над злом, життя – на смертю. І з цим гаслом, «Христос Воскрес. Воскресне Україна», ми разом з нашими колегами з Православної церкви України та синодального правління із соціального служіння об’їхали дуже багато міст, селищ. Відвідали поранених захисників.

Окрім того, що ми роздавали паски та великодні кошики зі смаколиками переселенцям в Дніпрі, Костянтинівці, Краматорську, Слов’янську, Лимані, ми були і в окопах, спілкувались з бійцями. Для них це величезна підтримка, коли їхній митрополит разом з духовенством приїхали, відвідали, помазали святим маслом, окропили святою водою, привітали «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», привезли паски та домашні великодні страви. Це для них відчуття домашнього затишку, нагадування, що їх люблять, оберігають по-батьківські та по-материнські наші парафіяни, які приймали участь у зборі продуктів харчування. Щоб кожен міг з радістю в серці зустріти це свято. 

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Ма..., фото-1

Загалом від Донецької і Маріупольської єпархії ми передали більше 7000 пасок, не враховуючи ковбас, сиру, яєць. Звісно, нам допомагали все це збирати. Допомагав Блаженніший Єпіфаній, митрополит Київський і Всія України. Він перерахував кошти, на які ми придбали медикаменти, м’ясні страви, муку для випікання пасок. Також архієпископ Данил Зелінський зі Сполучених Штатів. (До речі, він був в Маріуполі до початку повномасштабної війни). І місцеві українські меценати, які підтримують наш хаб у Дніпрі.

За цей святковий тиждень ми відвідали Вугледарський напрямок, Покровськ, Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку, Бахмутський напрямок (не можу казати, де саме ми були, зазначу лише, що були у трьох локаціях).

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Ма..., фото-2

Там було дуже гаряче, і коли хлопці побачили, що ми змогли до них дістатися,  то були вражені. Мені здається, після нашої візітації вони стали сильнішими духом, злішими до ворога, бо знають, що вся Православна церква України молиться за них.

Але ми не тільки великодні смаколики повезли нашим захисникам. Ми передали коліматори, берці, медикаменти, засоби гігієни.  Я не буду перераховувати, на скільки мільйонів  ми передали військовим різної техніки, автівок, комп’ютерів, одягу. Одних лише бронежилетів класу 4 та 4+ передали  1571 штук. Я пишаюсь нашою єпархією.

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Ма..., фото-3

- А про що говорили з бійцями? Які настрої у людей на передовій? Про що питають?

-Знаєте, як було. Тут вітаю з Великоднем, а поруч – п’ятеро загиблих наших героїв. Відспівую…

А взагалі про різне питають. Багато хлопців просто просили, щоб молилися за них. Хтось питав, а якщо вбити росіянина на Пасху, чи буде це гріх перед Богом. Я казав, що ви не росіян вбиваєте, а ворогів, які прийшли на нашу землю. Робота священника – молитись, робота воїна – захищати рідну землю від ворогів. Тож то не є гріх. То є святий обов’язок воїна-захисника.

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Ма..., фото-4

Одного хлопця дівчина кинула, не дочекалась. Він був в такому смутку, хотів навіть руки на себе накласти. Поговорили. Запропонував йому як жарт виставити фотографію у Фейсбуці, і через декілька годин мати пропозиції від дівчат від Полтави до Рівного, які погодилися би зв’язати з ним свою долю.. Посміялись разом. Хлопцю полегшало на серці.

Але ви ж розумієте, дуже різні питання. Тому так важливі зараз капелани на фронті.

- Скільки зараз від вашої єпархії капеланів на передовій?

-60 капеланів. Це ті, яких я рукополагав, яких я навчав. Вони працюють по всій лінії фронту. Причащають, соборують, сповідають. На превеликий жаль, очі їм закривають. І саме вони везуть тіла убієнних наших  героїв мамам, дружинам.

- Найстрашніша місія…

-Так. Я дивлюсь на своїх капеланів, їм по 30-40 років, а вони сиві, згорблені, руки побиті, через одного - поранені, контужені. Але у нас не було жодного разу, щоб священник відмовився від виконання своїх християнських і пасторських обов’язків. Наприклад, благочинний Волноваського округу, отець Макарій, - це справжній герой. Він вивіз із окупації близько 600 людей, дітей, отримав поранення. Вони коли виходили, потрапили на засідку, і йому прострілили ноги. Отець Макарій перетягнув ноги сам собі і ось так, на поранених ногах, вивів людей ціною власного здоров’я до Курахово. Він зараз на передовій. Після шпиталю поїхав капеланом, біля Красногорівки служить.

-  Слухаю про вашу діяльність, про велику самопожертву капеланів ПЦУ і думаю, що в той же час декілька сотень людей в Києво-Печерській лаврі намагаються врятувати Пашу Мерседеса, думаю про події на Хмельниччині, де московський священник побив українського воїна, та інші жахливі факти. Тож не можу не спитати, як це може відбуватися одночасно? Що на вашу думку зараз відбувається в лаврі і чим це протистояння закінчиться?

- Києво-Печерська лавра – то є серце України. Російські пропагандисти намагалися, звісно, запустити маячню, мовляв, якщо з лаври підуть всі монахи, Київ затопить. Не знаю, на кого це взагалі розраховано було. Але на мою думку, нехай в лаврі замість 200 монахів, які моляться за російського патріарха, залишаться 10, але вони будуть точно молитися за Україну і за український народ, будуть не брати від людей гроші, а навпаки – віддавати. Які будуть допомагати людям, переселенцям, нужденним. 

Ті, хто хотів приєднатися до ПЦУ, вже приєднались. Всі інші… Я їх називаю «ждунами». Ось як у мирському життя є «ждуни», так і серед священників є такі. Вони думають приблизно так: «Ось ми зараз перейдемо до ПЦУ, а раптом путін переможе, і що тоді нам робити?» Ось із такими думками сидять і чекають, в якій бік подує вітер. 

Наша церква зробила для себе висновок ще в 90-ті роки, коли Україна отримала незалежність. Не може бути українська держава без української церкви. І навпаки, не може бути українська церква без української держави. 

Сьогодні Православна церква України вже має Томос. Тож єдина визнана українська церква, своя рідненька, фундаментальна, автокефальна, - то є ПЦУ, Православна церква України. Щоб це зрозуміти, треба просто зайти тихенько на богослужіння до будь-якого храму ПЦУ, а потім – до храму московського патріархату. І послухати, за кого вони моляться. Наша церква – за українське військо, за честь і славу, за перемогу, за український народ. Там моляться за патріарха Кирила і за його воїнство. Вони моляться за тих, хто привів на українську землю гіркіна, хто привів сюди цих рашистів. Нормальні люди не  можуть за це молитися.

- А серед тих, хто залишається служити в московському патріархаті, ще є нормальні люди? Мені здається, нормальна людина не може не помічати, з ким вона поруч  і за кого молиться.

-Нормальні люди вже прийшли до нас, до ПЦУ. Але давайте пам’ятати, що сама ідеологія християнської церкви  - це вміння пробачати. Ось подивіться, були два апостола: Іуда, який у 30 монет оцінив життя свого вчителя, і  апостол Петро, який теж відрікся від Хреста. Але завжди треба дивитися на фінал. Іуда перестав боротися зі своєю совістю і удавився. А  Петро покаявся. Він плакав так за свій гріх, що сльози залишили борозди на його обличчі. А за імператора Нерона він прийняв мученицьку смерть за Христа.

Тобто шанс треба давати всім. Навіть з того середовища московських монахів в лаврі є такі,  які покаялися і прийшли до нашої церкви. На жаль, їх дуже мало.

- Як вважаєте, наскільки рішуче налаштована українська влада щодо місця УПЦ МП в лаврі? Чи не відступиться від тієї стратегії, яку зараз реалізує? Є у вас такі побоювання?

-Ні, таких побоювань немає. Вже все. Маятник вже розхитали. Ракова пухлина УПЦ МП вже розкрита. Вже всі побачили, як на Донеччині саме московські попи наводили «Урагани» та «Гради» на будинки людей, як у Лимані саме московський священник розповідав де живуть українці, і їх було вбито. Люди побачили, влада побачила, що якщо цю ракову пухлину зараз не видалити, миру всередині країни не буде ніколи, навіть після перемоги.

На фото - Великоднє богослужіння, Фейсбук Сергія Горобцова

Києво-Печерська лавра – не просто свята земля. Там лежать наші пращури. Там наші предки молились. Паша Мерседес розповідав, що поки лавра в них є – вони в країні господарі. Вже немає у них лаври. Вже не господарі. 

Але через коліно виганяти їх із лаври не можна,  тому що там повно спецагентури. Вони мають плани знімати роліки про те,  як над ними «знущаються». Вони хотіли показати світові, що їх церква гонима. А Україна – гонитель. Такий був план. Тих, хто страждає, хто мученик – тих всі жаліють, а гонителів ненавидять. Тому ми маємо бути дуже обережними, заходити треба «на м’яких лапках», виважена має бути політика. Хай на повне звільнення лаври від московської агентури  піде більше часу, але все має бути законно, без помилок та перегибів з нашого боку.  

І добре, що українські журналісти чесно і об’єктивно все показують. Мабуть ви бачили кадри, де вірянка УПЦ МП стоїть посеред дороги на колінах і молиться. Зрозуміло, чому вона це робить саме там, зрозуміло, що вона фанатичка. Але те, що навколо неї певні люди почали танцювати і це під час великого Посту,  - це неприпустимо. Ми засуджуємо це, бо ми – християни. Ми не маємо так себе поводити. 

На фото - зруйнована Донецька і Маріупольська епархія, Маріуполь, березень 2022 року

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Ма..., фото-5

- Ми бачимо зараз, багато церков на Західній Україні переходять до лав ПЦУ. Ви казали, навіть на Дніпропетровщині кожен місяць 1-2 храми переходять. З Донеччини таких новин ми, на жаль, не маємо. Що відбувається там у релігійних громадах зараз? Які настрої у людей?

-Я думаю, що ситуація на Донеччині буде найскладнішою в Україна. По-перше, тут був Янукович. Він годував священників. Потім з’явився Новинський. До того, як стати дияконом, він теж був великим меценатом церков московського патріархату тут, на Донеччині в тому числі.

- Тобто це не просто вплив і взаємодія? Це фінансовий інтерес?

-Ну звичайно. Якщо хочете розібратися в причинах, вивчайте економіку питання, так мене вчили у семінарії. 

Московськи церковники пов’язані фінансово з деякими політиками і великими бізнесменами в Україні. Знаю, Новинський платив деяким настоятелям храмів за не перехід в ПЦУ. 

Фото - Cerkvarium

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Ма..., фото-6

Відомий факт в нашому середовищі, що деякі митрополити та єпископи отримували по 1 млн грн за те, щоб їхні парафії залишалися в московському патріархаті. 

Був і інший спосіб залишати священників в УПЦ МП. Це компромат. «Ми знаємо твої таємниці, твої гріхи, якщо підеш у ПЦУ, про ці таємниці дізнаються всі». Тож тут у священника вмикається не тільки меркантильність, ті ж самі 30 монет, а і страх. Ось така переважає ситуація в храмах на Донеччині.

- То виходить, що на Донеччині нам нема на що сподіватися? Чи буде колись Святогірська лавра служити українською мовою?

-Я впевнений, що з часом ми заберемо Святогірську лавру.

- Але як це може відбутися і коли? Ви готуєтесь до цього? Чи є якісь законні, юридичні підстави це робити, як у випадку із Києво-Печерською лаврою?

-Звісно, готуємось. Я вже  спілкуюсь з деякими монахами Святогірської лаври. Там є благочестиві іноки, які не бачать себе без України. Але очільник лаври митрополит Арсеній… Ви б послухали його промови стосовно патріарха Кирила, «одного народу», «це українці нас бомбили». І вся ця гидка пропаганда як гіпноз  дуже в’їлась в мозок багатьом цим монахам. Але погодьтеся, не може бути, щоб українська святиня залишалась ядром сепаратизму і руського миру. В 40 км від фронту маємо відвертого ворога України, в своєму тилу! Впевнений, Святогірська лавра теж буде українська, але все це треба буде робити виключно законним шляхом. 

- В Києво-Печерські лаврі законні підстави знайшлися. А чи є такі підстави для розірвання угоди на Святогір’ї?

-Я над цим працюю. Наприклад, можна враховувати, що Святогірська лавра є заповідником. Але там ситуація набагато складніша, ніж у Києві. У свій час юристи Азарова настільки ідеально відпрацювали і оренду, і виділення земельних ділянок… Тут треба, щоб займались фахівці з СБУ, архітектура. 

Тому я і кажу, коли вже всі церкви в Україні перейдуть до ПЦУ, у нас тут одна релігійна громада буде переходити останньою. І думаю, вона буде переходити без священників. Бо багато священників московського патріархату тут, на Донеччині, просто фанатики. 

Ну от наприклад, напередодні Благовіщення стався інцидент у Костянтинівці. Там у нас один з найкращих храмів ПЦУ на Донеччині. Священник там, отець Костянтин, прекрасна людина. Разом з матушкою, дитиною вони очолюють соціальне служіння на півночі Донецької області. Щодня вони роздають по 500 наборів продуктів харчування, самі займаються евакуацією поранених. Свята родина! І ось напередодні Благовіщення отець Костянтин виходить на подвір’я церкви і бачить, що підвезли автобус. Там повно якихось чужих людей, хтось щось фотографує. І вони кажуть, що все, сьогодні тут на території храму ПЦУ московський патріархат буде роздавати гуманітарну допомогу. Отець Костянтин почав пояснювати, чому на території його храму він сам роздає допомогу, аж раптом побачив, що його з двох боків знімають на камеру. Він зрозумів, що це – провокація. І все для того, щоб вивести священника з рівноваги і засняти, як священник виганяє парафіян. Тобто хотіли качнути ситуацію. Але на щастя швидко приїхав генерал поліції Руслан Осипенко, СБУ підтягнулась, і одразу всі ці бабці з автобусу кудись подівались. З московським попом поговорили, він став все заперечувати, і всі швидко залишили храм. Але могло бути і по-іншому, якщо б генерал український не прибув.

На фото - Владика Сергій разом з генералом Русланом Осипенко

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Ма..., фото-7

- Так це ж просто зброя. Так? Вони використовують вірян, церкву як зброю для війни у тилах.

-Думаю, так. І розпочали вони це робити задовго до початку війни. Повинен бути закон про зняття з реєстрації церкви московського патріархату. Вони мають бути поза законом. Це моя така особиста думка. 

Ті московські священники на Донеччині, в Слов’янську, Краматорську, яких я знаю особисто, - страшні ортодоксальні московіти. Вони ніколи не спілкуються українською мовою. Вони відкрито відмовлялись відспівувати наших героїв. Вони не українські священники.

Але багато залежить і від людей, від вірян.

Знаєте, до речі, як відрізнити вірянина московського патріархату і ПЦУ? До наших храмів на деокупованих територіях  приходять жінки, які до того ходили в московські храми. Так от вони завжди приходять в сарафанах «в пол», що аж поділ брудний,  а замість «добрий день» завжди повторюють «спасигосподи». Ось так, одним словом, наспівши. Вони завжди зогнуті, як у поклоні. І намагаються цілувати руку, коли їх благословляєш. Я намагаюсь руку прибирати. Я ж не ікона, щоб мені руки цілувати…

- А взагалі звідки пішла ця традиція руки цілувати священникам?

-Цілували не руки, а поручи. Це частина обрядового одягу архірея. Поручи символізують узи Ісуса Христа, коли йому зв’язали руки. На цих поручах є зображення Христа. Ось його і цілують. Але в московській традиції бачите, як все трансформувалось.

Так от, ці жінки кажуть, ми до вас стали приходити, тому що у вас зараз церква багата, і он як всім допомагає, їжу роздає, а в нашій нічого немає (мова про деокуповані території Донеччини – ред.) Тобто і тут у вірян УПЦ МП такий меркантильній підхід. Знову продаються за гречку. Але я думаю, що з такими людьми можна розмовляти, можна переконувати. За таких людей можна поборотися.

Головне зараз - треба працювати з молоддю. Навіть якщо один відсоток тих людей ми зможемо переконати, це буде дуже добре. 

Знаєте, я б тих людей, які зараз під лаврою захищають Пашу Мерседеса і кричать, що це Україна винна у війні, відвіз би до Лиману. Дав би можливість поговорити з тими людьми, які там пережили жахи окупації.

Коли ми приїхали туди з допомогою, до мене підійшли четверо жінок. Вони розповіли, як їх ґвалтували чи то буряти, чи то якути, з вузьким розрізом очей. Як пустили їх по кругу… Хай вони цим жінкам розкажуть про «русский мир», про «один народ». Я б їх всіх відвіз до Лиману. 

- А як ви будете діяти, коли повернетесь на Донеччину?  Вам погрожували, обіцяли повісити на дереві, слали прокльони. Чи є у вас жага помсти? Що будете робити зі радниками у рясах, яку зустрічали росіян з квітами?

-Я точно знаю, як буду діяти. Маю чіткий план. Я точно заберу силою всі ті храми, які у нас відібрав Іларіон (митрополит Донецький і маріупольський УПЦ МП) або митрополит Горлівський і Слов’янський, не пам’ятаю його ім’я. Я все це заберу.  

У мене особисто немає жаги помсти. Але як стримати військових, які повернуться з фронту? Які голодні і поранені прийшли до храму УПЦ МП, а матушка їх вигнала? Чи пробачать вони? Чи зможуть вони змиритися з московськими попами після війни? Ось що мене хвилює.

Так, я не забув, як один представник Тельмановської райадміністрації погрожував повісити мене на каштані, який я висадив біля нашого прихистку для літніх людей у Тельманово. (До речі, вони захопили будівлю, а старих вивезли в невідомому напрямку. Не знаю, чи живі взагалі ті люди…)

Але я не хочу мститися.  Я просто дуже хочу подивитись в очі деяким людям. Я стояв би і дивився, доки та людина не скаже мені щось. Дуже хочеться подивитися на його реакцію зараз. 

Таким людям, як цей чиновник із Тельманово, або той священник на Лівобережжі Маріуполя, який з білими квітами зустрічав Турчака, а потім здав усіх священників ПЦУ, краще тікати, бігти куди подалі, бо їм світить або українська тюрма, або розправа. 

Про долю Святогірської лаври, гроші московських попів та майбутнє української церкви на Донеччині. Інтерв’ю з митрополитом Донецьким та Ма..., фото-8

А взагалі-то я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє. Нам Бог відвів цей шлях. Ми є учасниками великої трансформації нашої країни, повернення справжньої історії.

Для мене повернення до дому – це відновлення історичної справедливості. І я вірю, що так буде. Це надихає мене зараз і дарує сили. 

Розмовляла Анна Романенко

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Маріуполь

live comments feed...