В Маріуполі демонтували пам’ятник жертвам Голодомору. В місті та селах навколо від голоду померли 50 тисяч чоловік, - ФОТО, ВІДЕО

Російські окупанти демонтувала меморіал "Жертвам голодомору", встановлений 18 років тому в центрі Маріуполя, неподалік драмтеатру.

Маріупольський меморіал демонтували вранці у середу 19 жовтня. Як повідомляє російське пропагандистське видання «РИА Новости», гранітну плиту перероблять на будівельні матеріали.

Пам’ятник був встановлений  у 2004 році за президента України Леоніда Кучми у невеликому сквері на Університетській вулиці. На невисокому, розділеному на дві частини прямокутному постаменті із чорного та червоного граніту зображені перетягнуті стрічкою колосся та обрізки колючого дроту. 

Металеві частини пам’ятника робили ковалі машинобудівельного заводу «Азовмаш».

Окупанти стерли пам’ять про 50 тисяч людей, які на Маріупольщині померли від голоду в 1932-33 роках.

"Відповідно до історичних джерел, голод охоплював південні регіони Росії, а потім і Радянського Союзу кожні кілька десятків років. Найбільше постраждала від голоду 1932-33 років зовсім не Україна і не Донбас - найбільше постраждали Казахстан, Поволжя, Північний Кавказ", - розповів РИА Новости завідувач кафедри Донецького національного університету, кандидат історичних наук Артем Бобровський, який був присутній при демонтажі.

Йому вторить і колаборантка викладачка Приазовського державного технічного університету Ольга Шмачкова. Вона зазначила, що городянам, які зовсім недавно пережили страшний час, не варто перейматися нагадуваннями про трагедії минулого. "Ми в Маріуполі зараз пережили страшний час. І чи потрібно маріупольцям раз-по-раз повторювати про страшне? Ось так само з цією пам'яткою: краще давайте зробимо свою батьківщину чистою і красивою, а пам'ять про проблеми залишиться в душах. Прийде нова можливість робити свою країну краще, і, мабуть, це найголовніше", - сказала  Шмачкова.

Тобто, на думку Шмачкової та російських окупантів, ми маємо пам’ятати лише про трагедію Другої світової війни, а про те, що робила з людьми радянська влада, як вона вбивала їх, ми маємо забути. 

Але ми тим і відрізняємось від росіян-окупантів, що добре пам’ятаємо. А тим, хто забув – нагадуємо.

Голод в Україні був штучним. Починаючи з 1930 року радянська влада вбивала селян, розкулачувала заможних селян, відправляла їх у Сибір. У селян, на виконання наказу Совнаркому, відбирали все зерно, до останнього зернятка, включаючи те, що було під посіви. Тому вже в 1932 році приазовські села, як і багато інших в Україні, опинились в ситуації, коли не мали чим сіяти, що збирати і залишились без хлібу.

На фото - баржа в Маріупольському порту, яку завантажують зерном

Незважаючи на азовську рибу, Маріупольщина втратила близько 50 тис. осіб, переважно українців, греків та німців, бо 89,1% українців, 89,7% греків та 91,3% німців проживали у селах.

Втім, масова конфіскація продуктів по селах, з погляду влади, була цілком виправдана, оскільки Маріупольський район з-поміж 32 районів Донецької області посів останнє місце по здачі хліба державі у 1932 р. [Джерело - Голод у Приазов'ї. Маріуполь, 2008, с.32]. Трохи кращі результати були в 1933 р. - Маріупольський район опинився в числі районів, що виконали план хлібозаготівель від 70 до 79,8%. Проте план бувало «виконувався» за рахунок приписок. Так, артіль «Червона зірка» Старокерменчикського району 29 листопада 1933 р. показала 33% плану, а 1 січня 1934-го – 100%. [Ст. Марочко. Ук. праця, 54]

У районах Приазов'я, далеких від моря, спостерігалися випадки канібалізму.

Ще наприкінці 1940-х років у Західній Європі було опубліковано свідчення очевидця на одній із вулиць Маріуполя, яке добре ілюструє ставлення приїжджих комуністів до місцевого. Худенька дівчина українською мовою просила хліба біля черги біля продовольчої крамниці. Крамар-комуніст, який не знає української, кулаками звалив її з ніг і бив ногами доти, примовляючи «вставай та йди працюй!», поки вона не померла. [Біла книга комунізму. Регенсбург, 1948].

У зв'язку з діями комуністів по селах почалися протести і в РСЧА, яка здебільшого була селянською. Наприклад, командир взводу 238-го стрілецького полку 80-ї стрілецької дивізії ім. Пролетаріату Донбасу «червоного, уродженець Зінькова Полтавської області Литовченко через земляків встановив зв'язок із повстанською організацією «Невгамовні» (назву дали харківські чекісти), що діяла на території Опішнянського, Зіньківського та Гадячського районів Полтавського округу і закликав червоноармійців у стані підійти до Красноармійців. Символічно, що Литовченко служив у червоній армії з 1920 року, встановлював комуністичну диктатуру та, ймовірно, брав участь у боротьбі з українськими повстанцями [архів УСБУ у Полтавській області, справа № 22356-с, арк.233].

Масове виселення селян та голодомор 1932-1933 років викликав незворотні якісні зміни у структурі населення Донбасу. Якщо за переписом 1926 року більшість населення Донецької області було сільським (60, 7%), то згідно з переписом 1939 року міське населення значно переважало (78%). Це призвело до зниження частки українців (1926 рік - 61,9%, відповідно 1939-й - 59,3%). Для порівняння: чисельність росіян на Донеччині 1926 р. становила 24,6%, 1939 - 31,2%. Але найбільший удар отримало сільське господарство, з якого більшовицька мітла вимела найдосвідченіших і працьовитих хліборобів, а селянські господарства перетворила на пустелю.

Детально про те, як відбувалась боротьба з селянами в Приазов’ї та про голод 1932-1933 років читайте в статті історика Вадима Джуваги, який написав її спеціально для 0629.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube