«Мене можуть вбити. Твоя задача – зберегти дітей». Тренер «Скіфів» Євген Юрочкін з квітня у полоні. Про його долю нічого не відомо

Євген Юрочкін не був військовим, не готувався до війни і взагалі ніколи не хотів воювати. Він хотів виховувати дітей. І власних трьох дітей, і чужих. Майже кожного дня після основної роботи в маріупольському порту, він йшов у клуб «Скіфи» і займався там з дітьми.

Женя  -  професійний альпініст. Підкорив багато вершин. І саме цьому вчив дітей. Вони обожнювали його, бо Євген Юрочкін – дуже добра, щира людина. І діти тягнулись до нього.

Разом вони ходили в походи, підкорювали вершини. «Він піднімав у гори всіх. На Ельбрус піднімались. Наймолодшій дівчині, яку він підняв, було всього 15 років. Вона плакала, було важко, але вони разом змогли це зробити», - розповідає дружина Жені, Лідія Юрочкіна.

Разом з дітьми вони збирали сміття на пляжах, щоб очистити узбережжя. Допомагали збирати гроші онкохворим на лікування. 

«Доброта і допомога – це про мого чоловіка», - каже Лідія.

25 лютого Євген Юрочкін зі своїми вихованцями повернувся в Маріуполь з Говерли. 

Було страшно, тривожно. 

«Женя метався по квартирі. Був засмучений. Розгублений. А потім сказав мені: «Лідок, я не розумію, що відбувається. Але я не можу сидіти вдома. Не можу! Я маю йти захищати свою країну, своє місто, вас маю захищати». Я стала вмовляти не робити цього. Просила добре подумати. Казала, Женю, може все обійдеться, не поспішай. Але він не міг, розумієте? По-іншому не міг. Він же ще й медичну освіту має. Тому вже 26 лютого вранці він пішки пішов до військомату. І там його одразу забрали, як тільки почули, що він розуміється на медицині. Бо вже тоді дуже не вистачало рук. Женя тільки встиг заскочити до дому, попрощатися. І зібрала йому речі, їжу, підстригла. Проводила. Більше я свого чоловіка жодного разу не бачила».

Вони ще зідзвонювались з ним 26 лютого, 27 лютого, а 28 у них пропав зв’язок.

3 березня Лідія Юрочкіна разом з трьома дітьми спустилась в підвал свого будинку на вулиці Купріна.

Хто знає Маріуполь, той розуміє, яке пекло кипіло саме там. Це крайня вулиця на західній частині міста. І там точились просто жахливі бої, страшні бомбардування.

«Ми з дітьми спустились у підвал 3 березня, а 11 березня в нашу квартиру було пряме потрапляння. Почалася пожежа, і все вигоріло дотла. 

Ми не виходили з підвалу 30 безкінечних днів. Жодного разу не вийшли. Бо те, що творилось в нашому районі, це ж неможливо передати словами.

У нас було дуже мало їжі, майже не було води. Я не пила, все віддавала дітям. Добре, що я не бачила себе, бо моя шкіра вся покрилася зморшками. Я схудла на 15 кг. А я ж ще й груддю годувала молодшого сина. Йому всього півтора рочки.

У дітей в підвали почалась ротовірусна інфекція. Висока температура, під 40,  трималася тиждень, молодший майже не їв. Я боялася, що не врятую його.

Коли ми нарешті вибрались з того пекла (моя сестра розшукала нас і забрала до себе на 23 мікрорайон, там вже не стріляли) і потрапили до лікаря, він сказав, якщо б не грудне молоко, син би помер. Нам видали в лікарні в Маріуполі прострочені антибіотики. Я розуміла це, але все одно дала дітям, бо інших ліків не було, і була надія, що ці ліки подіють.

Ми вибрались з Маріуполя вже в квітні. Але я нічого не знала про долю свого чоловіка».

9 березня, коли родина Юрочкіних ховалися від артобстрелів у підвалі на Купріна, Євгену Юрочкіну вдалось дістатись до будинку сестри. І він залишив там їжу, воду, ліки для своєї родини. І найцінніше – лист до дружини.

«Послушай, идет настоящая война на уничтожение, и меня могут убить. Мой выбор сделан. Правильный он или нет, не знаю. Думаю, что правильный. Я защищаю свой дом. Жалею и переживаю только за вас. Пожалуйста, сохрани себя и детей. Соединись с родными. Только так вы сможете выжить…

Не вини меня за мой выбор. Мы же с тобой всегда принимали быстрые решения.

Если что-то случится, твоя задача – сохранить детей. Я тебя очень люблю, и детей…»

В середині квітня Євген Юрочкін потрапив у полон. Він зміг зв’язатися лише з кумою, яка була за кордоном, 18 квітня. Сказав, що у полоні. Просив передати дружині. Ось і все.

Що з ним зараз, де він,  - не відомо. Вірогідно, він потрапив у полон, коли перебував на території МК "Азовсталь".

«Де він зараз, що з ним, не відомо. Я телефонувала в різні інстанції, в Червоний Хрест, але ніхто не може підтвердити, що чоловік у полоні, і де саме він зараз знаходиться. 

Ми довго мовчали, думали, що розголос може лише нашкодити, а виявляється, що навпаки. Я прошу всіх допомогти. Всіх, хто може. Поверніть дітям батька!» 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 42 лікаря з військового шпиталю в Маріуполі перебувають у полоні. Дехто з них – на грані життя та смерті