Брудна вода. Що насправді міститься в маріупольській воді, і чим це загрожує мешканцям. Говорять експерти, - ФОТО, ВІДЕО

В Маріуполі не існує питної води. Її не було, за великим рахунком, і до війни, а зараз ситуація катастрофічна. 

Тіла загиблих тривалий час лежали  на землі, без поховання. Тисячі людей були поховані близько до житлових будинків та колодязів з питною водою. Це означає, що трупна отрута могла просочуватися в землю, потрапляла в ґрунтові води і  далі – в баклажки маріупольців, які черпають воду навіть в каналізаційних колодязях, не кажучи вже про криниці.

Напередодні війни ми досліджували якість води, яка є в Маріуполі, і тепер можемо порівняти, що ж відбувається в місті зараз, базуючись на цих дослідженнях. Тож, давайте розбиратись.

КРИНИЦІ

В Маріуполі є декілька джерел, які розташовані в різних районах міста. Лабораторний центр в Маріуполі свого часу досліджував якість води в кожному з них і з’ясував, що тільки два джерела мають питну воду непоганої якості. Це джерело в районі маріупольського аеропорту та криниця на вулиці Малофонтанній. Саме ця криниця поїла водою наших предків, які заснували місто. 

Зараз вулиця Малофонтанна, на якій розташоване джерело, виглядає ось так.

Як кажуть місцеві, вода ще є, але навколо бруд, сміття, хімічне забруднення через довготривалі обстріли цієї території.

Майже не постраждало джерело в парку Петровського. Тут обстріли були не такі інтенсивні. Проте ще в довоєнні часи якість води в цьому джерелі була найгіршою в Маріуполі. Тобто, це була технічна вода, яку люди вважали чомусь питною.

Дивіться на результати аналізів, які робили в маріупольському лабораторному центрі на замовлення 0629:

• жорсткість  - 22,2 мг-екв/дм3 при верхньому порозі норми для питної води – 7. Вище за норму в три рази(!);
• сухий залишок – 2613,0 мг/дм3 при нормі 1000. Вище норми в 2,6 рази;
• нітрати – їх зміст був в межах норми, 25,9 мг/дм3 (норма - 50). Проте  в 10 разів (!) більше, ніж  в водопровідній воді.

І головне! Навіть до війни, в умовах нормально працюючої каналізаційної системи, у воді з криниці в парку Петровського виявлені фекальні ентерококи Enterococcus faecalis.

Ще одне джерело питної води було розташоване на Приморському бульварі, внизу спуска до моря, за рестораном «Оба-на».  Якість води тут аналогічна: жорсткість – вище норми в 4 рази, сухий залишок – в 3,7 разів, нітратів – майже в 20 разів більше, ніж у воді з крану. 

Ситуація з бактеріальним забрудненням тут ще гірша. Окрім фекальних ентерококів, в криниці на Приморському бульварі, знайдені загальні коліформи (кишкова паличка) і E.coli – різновид бактерії, яка викликає тяжкі форми харчових отруєнь.

Звідки все це взялось в джерельній воді? А з несанкціонованої каналізації. Найбільш відомі криниці розташовані в Маріуполі в приватному секторі, частина якого не має централізованої каналізаційної системи. Тому з вигрібних ям фекалії потрапляли в грунт.

Зараз така ситуація не вибіркова, а тотальна, бо починаючи з 1 березня в Маріуполі не працює жодна з 22 каналізаційно-насосних станцій. Фекалії або накопичуються в ґрунтах, або забивають каналізаційні труби і прорвуть їх за найменшої нагоди.

Як розповів 0629 очільник Маріупольського міськводоканалу Володимир Антоненко, КНСи зараз стоять затоплені нечистотами. 2 березня в Маріуполі окупанти підірвали всі електричні вводи у місто, насоси, які перекачували нечистоти, перестали працювати. І всі фекалії пішли прямим ходом в КНС та затопили обладнання.

«Зрозумійте, каналізація не працює, а нечистоти йдуть, люди зливають їх. Всі ці стоки йдуть знову в ці каналізаційно-насосні станції. Той момент, коли подача цих стоків по трубопроводам була мінімальною, об’єми цих стоків було реалістично відкачати, дістатися обладнання, осушити його і спробувати запустити.  Зараз відкачувати треба такими насосами, яких не має в Маріуполі. Але якщо навіть окупанти такі потужні насоси знайдуть, всі ці нечистоти, весь цей квітник мікробів та бактерій, що несуть загрозу життю людей, доведеться зливати в річку. На жаль, іншого способу відкачати нечистоти не існує», - зазначає Антоненко. 

Тому зараз грунтові води в Маріуполі  (джерела, криниці, колодязі) – це справжня біологічна зброя.

Важливе про маріупольські криниці!

В Маріуполі влада міста добре знала, що вода в джерелах – не питна. А близькість до фекалій, вигрібних ям робить її небезпечною з точки зору інфекційних захворювань. Тож, коли у місті розпочалась епідемія холери в 2011 році, санітарні лікарі запломбували, тобто, закрили всі ці джерела з водою. Але в 2015 році, після масових російських обстрілів каналу Сіверський Донець – Донбас, маріупольська влада вимушена була відкрити всі ці кринички і стала пропонувати ці джерела людям як альтернативу водопровідній воді.

«У Маріуполі спалахи холери повторюються з періодичністю 8-10 років. Навряд чи цього вдасться уникнути. І ось коли це станеться знову, то всі, хто сьогодні відмахується від санітарних норм, хто розкопує та облагороджує те, що ми закривали у 2011 році, відповідатиме перед законом», - розповіли на умовах анонімності лікарі колишньої маріупольської СЕС, що працювали в осередку холери у 2011 році.

Наразі ці лікарі пояснили 0629, що в місті не залишилось лабораторії, яка здатна проводити аналізи води. Більшість фахівців виїхала за межі населеного пункту. Окремі експерти, які залишились в Маріуполі з різних причин, працюють в обласній лікарні як звичайні, а не санітарні лікарі. Тому провести в Маріуполі аналіз води нема кому і нема на чому.

ВОДОПРОВІДНА ВОДА

З водою з крану ситуація не краще. По-перше, вода йде самопливом і доходить лише на перші поверхи багатоповерхових будинків. Тобто, значна частина водопровідної мережі – досі порожня, іржавіє, і вся ця іржа разом з іншим бактеріологічним брудом потрапляє в водопровід.

По-друге, вода подається із Старокримського водосховища. Вона там природньо має набагато більшу жорсткість, ніж вода із Сіверського Дінця. Згідно з дослідженнями, що проводились маріупольською філією Донецького обласного лабораторного центру МОЗ у серпні 2017 року, жорсткість води у водосховищі становила 24,6 мг-екв/дм3 (норма - 7). Після очищення її жорсткість менша, але все одно - вона вища за вимоги ДЕРЖСТАТу в 2-3, а то і в 4 рази.

У маріупольській філії Донецького обласного лабораторного центру кажуть, що дозвіл на використання старокримської води Маріуполю довелося одержувати окремо у Києві, оскільки, вода не відповідає Держстандартам.

Але найгірше те, що зараз не працюють фільтрувальні станції на водосховищі. Тому вода в будинки маріупольців потрапляє майже неочищеною.

Склад старокримської води після фільтрації ми детально вивчали в 2017 році. Він ось такий: у воді виявлено  амоній, нітрити, нітрати, хлориди, залізо, фтор, марганець, але не критичної кількості. А ось що по-справжньому несе загрозу здоров'ю (разом із підвищеною жорсткістю), так це сульфати та сухий залишок. В маріупольській водопровідній воді до війни сульфатів було більше за норму в 4 рази, сухого залишку – у 2 рази більше за норму. Проте на такі дрібниці вже ніхто не звертає увагу. Бо коли в 40-градусну спеку в місті  - в більшій його частині – взагалі немає ніякої води, то тут вже не до жиру, так би мовити.

Окупанти маріупольців заспокоюють: мовляв, українські ЗМІ кажуть неправду, вода якісна, холери немає, кишкової палички також немає. Але це з боку окупантів  - не спростування, а заперечення. 

Знаєте в чому різниця? 

Коли люди спростовують, вони надають докази. А тут – доказів немає. Джерело 0629 в компанії «Вода Донбасу» в Донецьку розповіло на умовах анонімності, що навіть в Донецьку зараз припинили робити аналізи якості води, хоча раніше робили їх регулярно і публікували на сайті.

«Не хочуть нікого лякати. Вирішили не засекречувати результати, а взагалі поки не проводити дослідження якості»,  - повідомив співробітник компанії.

Так чого чекати маріупольцям?

На жаль, поки нам не вдалось вивезти з Маріуполя воду і зробити лабораторний аналіз її складу (хоча ми не залишаємо спроби зробити це). Тому ми звернулись до Українського наукового інституту технічної екології з проханням зробити прогнозний аналіз щодо ситуації з водозабезпеченням Маріуполя.

Ліна Плющакова, директорка інституту, запевнила, що їх прогнози досить точні.

Підприємство КП «Маріупольське ВУВКГ» надавало послуги з централізованого водопостачання та водовідведення населенню не тільки Маріуполя, а і прилеглих селищ - с. Старий Крим, с. Сартана, с. Каменськ, смт. Талаковка, с. Гнутово, смт. Мангуш, смт. Нікольське, с. Покровське, с. Сопіно, смт. Ялта, с. Урзуф, с. Юр'ївка, обслуговуючи таким чином 15 населених пунктів, понад 400 тисяч абонентів. 

«За допомогою 13 водопровідних насосних станцій, 70 підкачувальних станцій та 1835,7 км розподільних водопровідних мереж питна вода потрапляла до споживачів,-  йдеться у звіті, підготовленому на замовлення сайту 0629. - Маріуполь, як і загалом вся Донецька область, є маловодним регіоном який споживає достатньо великі обсяги прісної води. Основними промисловими споживачами прісної води були звісно металургійні гіганти: завод ім. Ілліча та Азовсталь. Саме для забезпечення промисловості прісною водою було споруджено канал Сіверський Донець-Донбас, який забезпечував дніпровською водою весь схід України. Один з його напрямків, Південно-Донбаський водогін постачав воду, зокрема, і до міста Маріуполь. Слід зазначити, що частина водогону проходить через території, які були окуповані російською федерацією ще у 2014 році. Тому питання питного водопостачання великого міста та прилеглих населених пунктів стояло на порядку денному українського уряду всі останні 8 років. Наявність інших джерел водопостачання, а саме два підземні водозабори, не могли повністю забезпечити потреби регіону у питній воді. 

Крім недостатньої кількості води були складнощі з її якістю. Якість підземної води не відповідала вимогам, що висуваються до питної води за показниками жорсткості та загального вмісту солей. Але цю проблему було заплановано вирішити завдяки фінансовій підтримці уряду Франції та французьких компаній, шляхом встановлення станції з опріснення підземної води, що мало дати змогу забезпечити питною водою мешканців міста. 

Таким чином влада України планувала зменшити залежність у питній воді та від шантажу з боку псевдореспублік, які росія створила на тимчасово окупованих територіях, по території яких проходила частина каналу. Крім того КП «Маріупольське ВУ ВКГ» в рамках реалізації спільного з Європейським інвестиційним банком проекту «Програма розвитку муніципальної інфраструктури України» було прийнято як учасника Програми «Реконструкція системи водопостачання та водовідведення м. Маріуполь», яка передбачала, зокрема, і повну реконструкцію системи біологічних очисних споруд. 

Після повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року, всі гідротехнічні споруди, що були задіяні у процесі водопідготовки,  в більшій частині були зруйновані. 

Єдиним джерелом водозабезпечення міста залишається Старокримське водосховище, вода з якого повинна бути очищена на фільтрувальній станції. А найголовніше, вода потребує знезараження. Не дивлячись на те, що в Україні на більшості фільтрувальних станцій в якості знезаражуючого агента все ще використовується рідкий хлор, який в свою чергу є дуже небезпечною речовиною, це достатньо ефективний метод знезараження. Доставка цієї небезпечної речовини в зону, де відбуваються військові дії, є вкрай небезпечним заходом. Інформація щодо постачання до міста Маріуполь рідкого хлору з російської федерації відсутня.

Отже, підсумовуючи, відновлення водопостачання у місті з боку окупаційної влади відбувається з використанням води із Старокримського водосховища з порушеною технологією водопідготовки, а саме з недостатнім знезараженням або взагалі без нього. Додатковим фактором ризику є потрапляння до питного водопроводу господарсько-фекальних та зливових стоків, в наслідок порушення мереж військовими діями. Фактично місто Маріуполь залишилось без питної води з усіма можливими ризиками масових захворювань населення та наслідками їх розповсюдження», - кажуть експерти Українського наукового інституту технічної екології.

Наслідок цього, зазначають фахівці – неминучий: розповсюдження інфекційних та бактеріальних захворювань з непередбачуваними масштабами та наслідками.

Матеріал підготовлено у межах конкурсу «Екологічні хроніки: як вторгнення РФ впливає на довкілля України», який реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Journalismfund.eu.