Як побудована машина пропаганди? Маріупольскій досвід

За місяці війни на інформаційному фронті картина російської інформаційної машини стає зрозумілою та прозорою. Особливо в моєму випадку, коли твоя ділянка фронту вузька: сконцентрована на одному місті-герої і аналіз ведеться щоденно майже з першого дня війни. Я впевнений, що ми маємо знати як це працює, аби протидіяти ефективно на всіх рівнях, не зупиняючись лише контрпропагандою, пише радник міського голови Петро Андрющенко в своєму блозі для 0629.

Головний принцип російської інформ-військової машини – багаторівневість. У підсумку немає рівня комунікації, на який вони не спустились.

Топ рівень – офіціальні спікери від путіна, пєскова і до всіляких офіційних осіб. Вони озвучують тези та наративи. Але вдало посилаються на власні джерела нижчого рівня.

Перший рівень – офіційні медіа (національні). Тут за звичай без солов’ївщини, просто новини з посиланням на джерела нижчого рівня.

Рівень 1/1 – медіа пропагандисти а-ля солов’їв і ко. Їх завдання – тест абсолютно диких тверджень, емоційне посилення та зв’язки нижчого рівня з першим та топ-рівнем. 

Другий рівень – журналісти. Під час війни здебільше – військові журналісти. Вони скрізь в гущі подій. Вони пишуть, вони знімають. Саме вони кують першочергово фейки, маніпуляції та перекручення. 

Рівень 2/1 – експерти. Тут від місцевих російських до іноземних. Їх експертність підтверджується власне назвою в титрах. Іноді вони обіймають якісь посади за кордоном, але всі ці посади в російських афільованих структурах. Вони посилюють фейки журналістів та обгортають їх в «експертність» для вищих рівнів.

Третій рівень – колаборанти. Тут лише повторювання тез та додавання маніпулятивних тверджень. Саме після цих тверджень інформація набуває іншого вигляду і розходиться одночасно на рівні вверх та нижчі. Чиста легалізація нової брехні. 

Четвертий  рівень – «волонтери». Вони з’являються одночасно з окупантами. Тут вже робота з населенням окупованих територій очі-в-очі, ведення соцмереж. Завжди все через емоції страждання-допомога, були погані – прийшли ми хороші. Здебільше їх робота ведеться в стані повного або часткового інформаційного вакууму на окупованій території. 

П’ятий рівень – адміністратори чатів. При окупації одразу виникає багато запитань. Від евакуації до простих щоденних. Одночасно з’являються купа чатів по всіх соцмережах з відповіддю на ці запитання. Спочатку, «без політики», але з часом всі наративи вищих рівнів вводяться і стають домінуючими. На старті роботи таких чатів неможливо встановити ані належність, ані характер адміністрування. До якої зі сторін належить, тому розповсюдження зростає дуже швидко.

Всі ці рівні працюють в обидва боки. Якщо в тебе перед очима вся мережа, ти можеш побачити, як інформація з топ рівня доходить до четвертого рівня. І навпаки. 

На досвіді Маріуполя повний цикл займає до 4 годин в залежності від важливості та цілі. 

Другий головний принцип – керованість та послідовність. Тут немає місця самодіяльності. Майже слово в слово. Але точно за вказівкою інформація розповсюджується. Іноді трапляється, що десь на рівні журналістів хтось перегне палку з емоціями, як було по «Азовсталі». І миттєво або видаляє, або публічно змінює риторику відповідно до курсу всієї машини. 

Це дійсно потужна, добре влаштована і боєздатна машина. Так, в Маріуполі з часом ми її підкорили. Ми організували інформаційний спротив з нижнього до офіційного рівня наскільки це можливо, але. 

Але наш досвід каже про незлагодженість дій не тільки по нам. Ми, як країна, непогано зайняли позиції на топ -рівні та першому рівні. Але далі або йде війна без нас, або кожен хто куди. Про чати, волонтерів і всі інші умовні рівні взагалі промовчу. Тут суцільна махновщина. 

Можна посилатись на свободу слова, на правду. На принципи. Але реальна війна – вона інакша. Ми маємо і мусимо будувати наші інформ-війська. Власні. Без свар. Без огляду на мирне життя. З одним пріоритетом – перемога і рятування життя українців. 

Без варіантів. 

Більше блогів читайте тут