Їй відірвало ногу, а вона боялась показатись синам, щоб не налякати. Жінка з Маріуполя потребує допомоги

Ольга Кулішова в Маріуполі жила з синами на вулиці Амосова. В її житті все було добре і налагоджено. Робота, діти, нова відремонтована квартира.

Але завдяки росії і її "денацифікації" Ольга втратила все.

"Коли почалася війна я жила з дітьми (сини 9 років і 15 років) у новій тільки відремонтованій квартирі по вул. Академіка Амосова, - розповіла Ольга в інтерв'ю Антону Геращенко. -  Але фронт йшов все ближче, і ми вирішили переїхати в квартиру до мами. Пізніше до нас приїхала сестра з дочкою та мій дідусь з Волонтерівки, бо там почалися сильні обстріли, їхній будинок був зруйнований, ми стали жити всі разом, 7 людей у ​​трикімнатній квартирі.

Того дня, 16 березня, ми готували на багатті їжу для дітей. Об 11:00 я почула, що залпи та вибухи припинилися і вийшла з квартири до вогню, щоб додати інгредієнти в суп і закип'ятити чайник. У момент коли я прочинила двері під'їзду і однією ногою вийшла з нього, пролунав хлопок... Раптом. Мене приголомшило. Я зрозуміла, що не можу спертися на ногу, стала заповзати вглиб під'їзду і кричати, але не чула себе і думала, що мене ніхто не чує і не допоможе. Побачила, що моя права нога висить на шкірі, сильно тече кров. З лівої ноги теж текла кров, у неї потрапив уламок снаряда.

Мій крик почув сусід і вийшов на поміч. Перетягнув ременем від штанів ногу, і поки інші сусіди шукали автомобіль, щоб доставити до лікарні, вирішив занести мене до квартири. Я попросила цього не робити, бо у квартирі був мій старший син. Я розуміла, що це дуже жахливе видовище. Ще я боялася, щоб молодшому синові нічого не сказали, і щоб він не вийшов з підвалу. Я не хотіла щоб мої діти бачили мене, як я стікаю кров'ю з відірваною ногою. У них і так нервова система була на межі зриву.

Коли ми їхали до шпиталю, впала бомба на плавбасейн "Нептун", розташований поруч із шпиталем, у той момент, коли люди там отримували гуманітарну допомогу.

Мене прийняли лікарі військового шпиталю, прооперували. У цей момент бомби стали падати на шпиталь, підірвали операційний блок. Мене з операційного столу забрали в підвал. Я дуже вдячна лікарям і всьому персоналу військового шпиталю, це дуже сміливі, сильні люди, професіонали своєї справи, з величезною самовіддачею, які часом ціною власного життя рятують інших.

В одному з підвалів шпиталю мене дивом знайшла моя троюрідна сестра - вона знайшла машину, щоби перевезти мене додому.

По медичну допомогу в Маріуполі нам не було куди звертатися, перев'язки мені робила мама в нелюдських умовах, у підвалі, під обстрілами, іноді пропускаючи їх тому, що у дворах нашого будинку точилися вуличні бої.

Виїхати з Маріуполя нам вдалося лише 29 березня. У Дніпро ми приїхали вночі 1 квітня та 2.04 звернулися до 4-ї міської лікарні.

Нас прийняв лікар Моргун Ю. Н., надав допомогу та дав рекомендації. 6 квітня Юрій Миколайович зняв шви. Ми хотіли залишитися в Дніпрі, щоб розпочати реабілітацію та лікування, але постійні повітряні тривоги та звуки вибухів не давали відчуття безпеки. Діти були у постійній напрузі.

На нервовому ґрунті ми не могли спати, їсти, відчували постійне почуття тривоги. Вирішили виїхати до Польщі, а потім до Данії.

Їхня "визвольна" операція звільнила мене від усього: від здоров'я, від майна, звільнила моїх дітей від безтурботного дитинства, звільнила від друзів, від будинку, від улюбленої роботи".

БФ "Лазар" на чолі з В'ячеславом Запорожцем домовився про безкоштовне протезування для Ольги. Але понівеченій жінці, що залишилася з двома дітьми на руках, потрібні кошти на існування. Вона не може зараз забезпечити своїх дітей і себе та звертається за допомогою до всіх небайдужих.

Реквізити для допомоги Ользі Кулішової:

5457082274113591 Запорожець ВП

Звертайтесь за телефонами: +380680057374, +380939029210

В'ячеслав Запорожець