Мариуполь доступный?

Сегодня блог о правах людей с ограниченными возможностями. Своими впечатлениями делится активист ГО "Центр громадської допомоги "ДІЙ" Ирина Перкова.

Порушення прав людини може полягати не тільки в діях, але й в бездіяльності. Особливо, якщо це бездіяльність влади. Особливо, якщо мова йде про людей з обмеженими можливостями… Декларуючі рівність прав всіх громадян, влада в нашій країні, та безпосередньо в наших містах, робить дуже мало, аби люди з інвалідністю мали змогу реалізувати ці права.

Нещодавно команда Дій Маріуполь перебувала у Чехії з освітнім візитом. І одним з найсильніших вражень, що було привезено до дому, це – здивування від незвично великої кількості людей з інвалідністю у громадських місцях. Враження було посилено тим, що це буденність цих людей, вони так просто живуть, просто щодня!

І коли розумієш, що відсоток людей з інвалідністю в Україні є більшою, бо рівень медичної допомоги в Чехії вище, постає питання: де всі ці люди? Чому їх ми не бачимо їх на вулицях, в ресторанах, університетах, театрах, кінотеатрах, державних установах? Все просто – наші міста здебільшого недоступні для них.

Відлік бездіяльності влади у цьому питанні треба починати ще з радянських часів. Вся інфраструктура, що залишилася нам від Союзу, ніяк взагалі не враховувала членів суспільства з обмеженим здоров’ям. Може радянська євгенічна наука розраховувала, що у найближчому майбутньому «хомо совєтікус» не матиме не тільки ідеологічних, але й фізичних вад, та не так сталося, як гадалося.

Маріуполь – не виключення. Але ж 26 років – достатній термін і для усвідомлення реальності, і для адекватного реагування на цю реальність. Та зміни розпочались тільки рік тому. В 2016 році вперше була прийнята програма «Доступний Маріуполь».

Чесно кажучи, поки що програма охоплює тільки три напрями, що підвищують доступність міста для людей з інвалідністю. Це встановлення пандусів, обладнання дитячих та спортивних майданчиків елементами доступності та обладнання перехресть.

На 2018 рік місто виділяє 5 мільйонів гривень на цю програму. Це не багато насправді, але це зміна вектору у дотриманні прав людей з особливостями здоров’я.

В цьому, 2017 році, було обладнано 4 існуючих дитячих майданчика елементами доступності. А в 2018-му планують модернізувати ще близько 8. Деякі з них будуть і з особливим спортивним знаряддям для дорослих.

40 світлофорів обладнані звуковими сигналами для людей з вадами зору, а на 6 перехрестях зроблені пологі спуски з тротуарів та вмонтовані тактильні плитки. Ще 44 світлофори – в планах на прийдешній рік. От з пандусами – біда. Попри те, що дуже багато заяв від людей з інвалідністю на обладнання житлових багатоповерхівок пандусами, це серйозна проблема через незручне планування поверхів, сходів та взагалі під’їздів – в більшості існуючих будівель неможливо пристосувати стаціонарні пандуси.

Взагалі то невирішених проблем більше, ніж зробленого.

Великою проблемою є міські туалети. На ціле місто тільки один такий, спеціально пристосований, заклад. Та, якщо бути відвертими, з громадськими ватерклозетами в Маріуполі взагалі катастрофа. Їх майже не існує – ані для здорових, ані для містян з інвалідністю.

Ситуація з доступом людей з інвалідністю до міських спорткомплексів взагалі ганебна. Зокрема до плав. басейнів людей з вадами здоров’я просто так не пускають. Кажуть, що потрібен особливий, підготований тренер, який буде займатися або з групою, або особисто – в залежності від стану здоров’я клієнта. А без тренера таким людям до води – зась. Таких тренерів штатний розклад не передбачає, і навіть в існуючих тренерів часу немає, групи набрані. Отже басейни закриті для людей з вадами здоров’я, в тому числі і для дітей – а для них це особливо необхідно, тому що заняття з плавання працюють, як корекція та реабілітація.

В деяких медичних закладах не відремонтовані та небезпечні навіть для здорових людей сходини між поверхами, але було витрачено гроші й встановлено світлові індикатори, які, немов глузуючи, вимикають, бо економлять електроенергію.

Ліфти в муніципальних закладах – далека перспектива.

Не запроваджуються системно інклюзивні групи в дитячих садочках та класи у школах, бо для цього треба брати додаткову людину на роботу з освітою дефектолога, що буде допомагати вчителю саме з особливими дітьми.

Підсумовуючи, можна сказати, що попри численні проблеми з доступністю активного життя для людей з інвалідністю, процес рушив з місця. До обговорення програми «Доступний Маріуполь» долучаються громадські організації, що захищають інтереси людей з обмеженими можливостями. То ж є надія, що гроші буде спрямовано в першу чергу на найнеобхідніше.