У неділю, в День батька, в Києві одночасно відбулися дві публічні акції: Марш Традиції виступив на підтримку сімейних цінностей і батьківства, тоді як КиївПрайд провів власний захід із закликами до розширення прав одностатевих пар, пише маріуполець Данило Ребро на своїй сторінці у Фейсбуці.
Ось і поговоримо про традицію. На цьому фото традиційна сім’я. Моя традиційна родина, але не консервативна. Традиція не дорівнює консервативності чи пуританству. На відміну від більшості учасників Маршу Традиції, у мене є дружина. І, на відміну від переважної більшості таких ось «маршистів» у чорних балаклавах, у мене є троє дітей.
Всі діти заплановані та бажані, якщо що. Всі народжені під час війни, під час скрути. Старші мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Ті самі діти війни, яких так любила влада та роздавала їм щорічно подарунки. І настільки ж тій самій владі часто побоку на проблеми реальних дітей війни - війни української, а не радянської держави.
Загалом наша родина втратила понад 5 будинків та квартир з 2014 року. Народжувалися діти в однокімнатній квартирі під час нашої роботи на державних посадах. Тобто ми працювали на державу, і державою та суспільством це сприймалося, м’яко кажучи, не дуже, бо державні зарплати, які були вдвічі меншими за мінімальну, ні в кого поваги не викликають. Але ні війна, ні житлова площа, ні фінансові надходження, ні статус ВПО чи біженців не стали на заваді появі цих трьох малих українців. Якщо є воля та вірне подружжя, всі фактори вище просто відмовки.
Ще на Марші Традиції говорили, що не потрібен їм геївський ЄС. Ось це вже мене трішечки зачепило. На фото вони самі у переважній більшості без дружин та дітей, великий такий одностатевий гурток молодиків, але хочуть нав’язати свою здичавілість та інфантільність дорослим, свідомим та відповідальним людям.
Тому що попри розмови про великий європейський дім Україна до цього дому юридично майже не належить. Культурно, географічно так. Юридично та економічно – ні. Ми не в складі ЄС або ЄЕЗ. Тому ми є громадянами третьої країни. Навіть проживаючи роками на території ЄС або ЄЕЗ, працюючи та сплачуючи десятки тисяч євро податків, ти залишаєшся громадянином третьої країни. І не маєш, наприклад, навіть права на Європейську медичну картку (EHIC). З нею людина всюди в країнах ЄС+ЄЕЗ буде прийматися в лікарнях як місцевий. Уявіть: Україна в ЄС, ви оформили цю картку і спокійно подорожуєте Європою. Щось сталося, ви просто показуєте в лікарні цю картку і вас обслуговують як місцевого.
Але в Україні таке страшно уявити, бо, наприклад, мою дружину, ВПО з Донецька, не приймали в лікарнях Маріуполя. Хоч здохни. Купа принижень, щоб стати на облік у лікарні.
Цей ганебний факт, на думку учасників Маршу Традиції, консервативних бабусь та релігійних фанатиків, – і є традиційні цінності? Не кажучи вже про купу інших привілеїв.
Після 5 років перебування у Норвегії поляк або француз має право на постійну посвідку. Простіше працевлаштування, просто контракт, а не дозволи на перебування та відповідність високим вимогам до візи фахівця. Тобто свобода роботи без workpermit плюс шенген, водійські права, політичні права, визнання професійних кваліфікацій, соціальні права та координація соціального страхування, і багато інших привілеїв у порівнянні з громадянами третіх країн тобто України.
А на фото ми під прапором «гордості». Він висить на флагштоці ратуші муніципалітету, де ми мешкаємо. Там буває лише три прапори. Національний, прапор комуни та прапор гордості або прайду.
Під цим прапором народилась Квітана, під цим прапором ми маємо змогу жити в просторому будинку, під цим прапором я маю право на роботу за фахом, на зарплату, з якою я не відчуваю себе людиною четвертого сорту. Маю можливість реалізувати себе і свої здібності. Все це під цим прапором, який ненавидять так звані «традиціоналісти». Які тримають у заручниках цілу країну та людей, які банально хочуть юридичних та майнових прав.
А самі навіть не можуть знайти собі пару. В Україні зараз 7 розлучень на 10 шлюбів. В «гейропі» 4 розлучення на 10 шлюбів. Фертильність в Україні оцінюють приблизно у 0,9–1,1 дитини на жінку.Якщо ваша модель така правильна, чому країна вимирає?
Вчіться правилам етіки з протилежним полом, фліртувати, вчіться будувати партнерські стосунки. Вчіться кохатися та виховувати дітей.
Про закони та інфраструктуру для дітей я взагалі промовчу. Про ліфти, пандуси, програми на підгузки тощо.
Підсумок. Залиште у спокої, мракобіси, дорослих людей. Так одностатевим шлюбам, так свободі вибору, так декриміналізації секс-роботи. Та й іншому, як то кажуть, з «повісточки». Ні – контролю над чужими шлюбами.Згідно з опитуванням, проведеним КМІС у жовтні 2025 року, 78 відсотків українців підтримують рівні права для ЛГБТ-людей.
Правому руху немає чого соромитися ЛГБТ-тематики. Правому руху немає чого соромитися сумлінних мігрантів. Релігійного різноманіття також. Правий рух, якщо він справді правий і за націю, повинен бути з нацією. Говорити про добробут нації, дітей, громадян.
Якщо правий рух хоче вийти з маргінесу в політичній системі України, йому треба переглянути свої програми. Контроль приватного життя це те, що не приймає 78% українців. А з решти 22% правий рух отримує, як і зазвичай, 2–3%.
Не можна декларувати боротьбу за волю та свободу і водночас обмежувати цю волю та свободу для інших українців.
Правий рух не повинен бути синонімом «моралізаторського руху».
Більше блогів читайте за посиланням