Окупаційний так званий «Запорізький обласний суд» засудив до 15 років колонії 64-річну мелітопольську журналістку Ірину Левченко. Російські силовики затримали її просто на вулиці у травні 2023 року, після чого понад три роки утримували у в’язницях та СІЗО.
Про вирок повідомляє видання РІА Південь.
Російська сторона звинуватила українську журналістку у «шпигунстві». За версією ФСБ, після початку повномасштабного вторгнення Левченко нібито через Telegram зв’язалася з жінкою, яка перебувала на підконтрольній Україні території, та погодилася передавати інформацію українським спецслужбам.
Окупаційне слідство стверджує, що йшлося про місця розташування створених Росією адміністративних структур, дані про їхніх співробітників, а також маршрути руху російських військових, техніки та озброєння.
Окремий епізод російська сторона датувала лютим 2023 року. За матеріалами обвинувачення, Левченко нібито передала адреси російських «міністерств і відомств» на окупованій частині Запорізької області та списки їхніх працівників.
Ірина Левченко не отримувала російського паспорта і залишилася громадянкою України. Через це російське обвинувачення кваліфікувало її справу за статтею про «шпигунство», яку РФ застосовує до іноземних громадян.
РІА Південь звертає увагу на формулювання російської сторони. У повідомленні про вирок немає тверджень, що інформація, яку нібито передавала журналістка, справді була використана українськими військовими або що за цими даними завдавали ударів.
Російська сторона стверджує лише, що передача відомостей «могла призвести до завдання вогневого ураження».
При цьому про конкретні удари, руйнування, загиблих чи постраждалих у матеріалах, оприлюднених після вироку, не повідомляється.
Питання викликає й характер частини інформації, яку інкримінують Левченко. Серед іншого йдеться про адреси створених окупантами «міністерств» та інших установ. Водночас місця розташування багатьох таких структур самі російські органи публікують у відкритому доступі, зокрема для прийому громадян.
Щодо «списків співробітників», то російська сторона не пояснює, які саме це були документи, звідки журналістка могла їх отримати та чи містили вони закриту інформацію.
Ще одним аргументом обвинувачення стало те, що певні дані нібито залишалися у пам’яті телефону Левченко до моменту її затримання.
Затримали після фотографування містаІрина Левченко понад 40 років працювала у журналістиці. Вона співпрацювала з місцевими та всеукраїнськими медіа, писала про Мелітополь та його мешканців. На момент повномасштабного російського вторгнення журналістка вже була на пенсії.
За словами її сестри Олени Руденко, після окупації Мелітополя Ірина продовжувала фотографувати та документувати життя міста.
6 травня 2023 року російські силовики зупинили її на вулиці після того, як вона зробила кілька фотографій. У журналістки забрали телефон. Коли до неї підійшов чоловік Олександр Левченко, затримали і його.
Після цього подружжя додому не повернулося. Кілька тижнів родина взагалі не знала, де їх утримують. Згодом Олександр зміг передати коротку записку через одного зі звільнених.
Ірину та Олександра розділили й утримували у різних місцях. Спілкуватися з родичами їм не дозволяли.
Олександра Левченка росіяни звільнили лише у серпні 2024 року. Незадовго до цього подружжя випадково побачило одне одного під час прогулянки — вперше після затримання. Поговорити їм не дозволили.
Після затримання російська сторона тривалий час не повідомляла родині Ірини Левченко навіть про офіційне обвинувачення.
За словами сестри журналістки, справа була настільки закритою, що повного доступу до матеріалів не мав навіть адвокат.
Ім’я Левченко тривалий час не з’являлося у російських списках затриманих. Міжнародному комітету Червоного Хреста також не вдалося отримати від РФ офіційного підтвердження її статусу.
За цей час журналістку неодноразово перевозили між місцями ув’язнення. Її утримували в Мелітополі, Донецьку, Сімферополі, Краснодарі та інших російських СІЗО.
Під час етапів родина періодично знову втрачала будь-яку інформацію про те, де перебуває Ірина.
У липні 2026 року її серед ночі вивезли з Краснодарського СІЗО у невідомому напрямку. Пізніше стало відомо, що журналістку знову доправили до окупованого Донецька.
За звільнення журналістки борються міжнародні організаціїЗвільнення Ірини Левченко протягом останніх років вимагали українські та міжнародні журналістські й правозахисні організації.
Її справою займалися Національна спілка журналістів України, Комітет захисту журналістів, «Репортери без кордонів», Міжнародна та Європейська федерації журналістів.
Родина також зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Червоного Хреста та Національного інформаційного бюро.
Навесні 2026 року Комітет захисту журналістів звернувся до Конгресу та адміністрації США із закликом домагатися звільнення українських журналістів, яких утримує Росія. Серед них була й Ірина Левченко.
Про переслідування українських журналісток з окупованого Мелітополя говорили також у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку під час 70-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок.
Ірину Левченко російські силовики викрали, коли їй був 61 рік. Нині журналістці 64. Якщо призначений окупаційним «судом» 15-річний термін залишиться в силі, вийти на свободу вона зможе вже у віці майже 80 років.
ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629
НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629
ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой
ДИВІТЬСЯ нас на YouTube