У травні 2023 року Михайло Драпатий дав велике інтерв'ю команді Ukraїner. Інтерв’ю записували під час роботи над серією документального проєкту «Підрозділи перемоги», присвяченою 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Драпатий розпочинав службу саме в цій бригаді й у 2014 році командував її другим механізованим батальйоном.
У 2023 році це інтерв'ю не викликало великої уваги. Проте в липні 2026-го, після призначення Драпатого Головнокомандувачем Сил оборони України, видання знов виклало відео - без скорочень І ось цей повний варіант розмови обговорюється вже другий тиждень.
Серед тем, які зачепив Михайло Драпатий і якими зачепив аудиторію, - Донеччина та Луганщина.
Драпатий описує сильні проросійські настрої, з якими українські військові зіткнулися у 2014 році на сході України. На його думку, значна частина населення тривалий час залишалася байдужою до того, у якій державі жити, оскільки Україна недостатньо системно працювала там із питаннями державності, освіти та патріотичного виховання.
Водночас він не стверджує, що населення Донбасу «втрачене». Навпаки. Його висновок: із населенням потрібно системно працювати, а українські кордони не можуть бути предметом сумніву.
Проте серед цілком логічних думок було декілька, які образили значну частину населення промислового сходу України. Михайло Драпатий назвав мешканців сходу халявщиками і ледачими. Що не просто образливо, а ще й абсолютно протирічить реальності.
Тож серед спільноти східняків розгорілися палкі обговорення. Домінуюча емоція людей - обурення.
Хороший аналіз того, що сталося, дає маріуполець Данило Ребро. Наводимо текст, який він розмістив у Фейсбуці, без скорочень.
Чому інтерв’ю одного відомого генерала для Ukraїner W про «халявників» викликало таку активну реакцію? Бо це інтерв’ю, де казали, що мешканці Донеччини та Луганщини якісь інші, кримінальні, неукраїнські духом та несвідомі. Це інтерв’ю і взагалі такий стиль думок вбиває клин у гасло «Єдина країна».
У всіх новинах ЗМІ 2014 року патріотів і свідомих громадян Донеччини та Луганщини називали прихильниками єдиної України, щоб письмово відрізняти їх від сепаратистів, терористів, «ватників» і бандитів. Але відтоді багато людей, деякі місцеві, гості міста та деякі військові, фактично роблять те, що й сепаратисти, тобто відкидають український Маріуполь.
На відео з каналу Катерини Самойленко деякі події весни 2014 року. Я його перезавантажив у ФБ, додавши свої коментарі та дати. Десятки акцій та мітингів упродовж весни 2014 року. У лютому проукраїнський рух починався з антивоєнних і пам’ятних акцій, але вже 23 лютого відбулося перше медійно зафіксоване побиття маріупольця сепарами. Тоді постраждав Євген Корабльов, який із 2014 року став до лав ЗСУ.
У березні протести стали масовими. Проходили мітинги за єдину Україну, автопробіги, акції з державними прапорами та одиночні пікети. Одночасно сепаратисти посилювали тиск: вривалися до міської ради, нападали на активістів і перешкоджали демонстрації української символіки. На початку квітня тиск переріс у відкрите насильство та напади на учасників ходи й мітингів. У другій половині квітня проукраїнський спротив тривав одночасно в мирній і силовій формах: оборона військової частини, мітинги, тимчасове звільнення міськради, патріотичні акції.
Але після «звільнення» Маріуполя 9 травня «літаючою БМП» не відбулося жодного проукраїнського мітингу. Мітинг 19 травня скасували через погрози. Що ж це за «звільнення» таке? Ось тому маріупольці й зляться на цю медіадиверсію 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. Вона перекреслила нашу боротьбу і виставила нас чистими та рафінованими ватниками й сепаратистами.
У той час як нова постмайданна влада уклала пакт із Партією регіонів в обмін на конституційне голосування за новий Кабмін та в. о. Президента. Уламки цієї партії з впливовими головами міських і обласних осередків разом з ГУР РФ підіймали свій бунт на сході. Впливаючи на силовиків і місцеву владу. Проукраїнські жителі були фактично кинуті під каток поміж сепаратистами та співвітчизниками з інших регіонів, маючи в супротивниках підготовлену агентуру, диверсантів та пропагандистів.
Чим завершилася справа Майдану? Як пройшла люстрація старої міліції, Партії регіонів і чиновників часів Януковича? Питання риторичне.
Але не цього навчав мене мій викладач, доктор соціологічних наук Богдан Васильович Слющинський.
Уродженець Львівської області, він із 1983 року будував українське суспільство в Маріуполі, залишивши величезну культурну спадщину. З великою любов'ю до цього міста та його жителів.
Навряд чи головнокомандувач бачив це відео, знав про маріупольський спротив або був знайомий із Богданом Васильовичем. Професіонал у своїй справі не завжди професіонал у соціології або розумінні суспільства.
Сподіваюся, прийде час і Маріуполю та його спротиву буде дана справедлива оцінка.
Про історію маріупольського спротиву дивіться ОСЬ ЦЕ ВІДЕО
Більше блогів ЧИТАЙТЕ ЗА ПОСИЛАННЯМ