Росія називає окуповані українські території «новими регіонами», внесла їх до своєї конституції і роками переконує, що ці землі нібито «повернулися додому». На російських телеканалах показують нові будинки, відремонтовані дороги та звітують про інтеграцію до складу РФ.
Однак справжнє життя на ТОТ сильно відрізняється не тільки від російських сюжетів, а і в цілому – від загальних російських норм і правил. Тут залишаються кордони, блокпости і фільтрація. Люди втрачають свою приватну власність, свої квартири і будинки на підставі спеціально для них ухвалених законів. Законів, які не поширюються на справжніх громадян РФ. Місцевих колаборантів все частіше замінюють ставленики з російських регіонів, а людей з українськими паспортами все наполегливіше виштовхують за межі окупованих територій.
Тож на картах ці території Росія вже включила до свого складу, але у повсякденному житті вони продовжують існувати за окремими правилами.
«Ви – хохли», - кажуть росіяни, звертаючись до мешканців ТОТ. І схоже, таке зневажливе ставлення поширюється на найзапекліших любителів «руського миру» серед громадян України.
Ми зібрали для вас 7 основних ознак того, що Росія і на п’ятий рік окупації ставиться до захоплених територій як до внутрішніх колоній.
Кордон усередині Росії
Коли жителька Бердянська вирішила повернутися додому, вона зіткнулася з проблемою, яка за останні роки стала звичною для багатьох мешканців окупованих територій. Щоб зберегти житло, оформити документи або вирішити будь-які юридичні питання, дедалі частіше потрібна особиста присутність і російські документи.
Жінка вирушила на окуповану територію через Білорусь. Подолала довгий маршрут, пройшла перевірки й зрештою дісталася Бердянська. Там вона планувала оформити російський паспорт і зайнятися питаннями квартири. Однак невдовзі її викликали до ФСБ. Під час розмови повідомили, що вона становить загрозу безпеці Російської Федерації, а тому в'їзд на окуповану територію для неї заборонений на 20 років.
Подібні історії давно перестали бути рідкістю. У чатах мешканців окупованих територій регулярно обговорюють відмови у в'їзді через Шереметьєво, додаткові перевірки, багатогодинні допити та заборони на повернення. Люди радяться між собою, які маршрути обрати, що можуть запитувати під час перевірки і які дані переглядають у телефоні.
У березні 2026 року Моніторингова місія ООН з прав людинидійшла висновку, що російська політика на окупованих територіях не лише спричинила переміщення тисяч людей, а й створює перешкоди для їхнього повернення. Серед таких бар'єрів у звіті згадуються дискримінаційні практики, пов'язані з громадянством, документами, майновими правами та доступом до послуг.
«Російська Федерація незаконно запровадила дискримінаційні заходи широкого та систематичного характеру на окупованій території України, створивши примусові умови, які змусили тисячі людей залишити свої домівки та перешкоджають їхньому поверненню», - йдеться у доповіді.
Для багатьох мешканців окупації проблема полягає не лише в самій фільтрації. Вона поступово стала частиною повсякденного життя. Перевірки супроводжують не тільки перетин кордону. Людей можуть зупиняти на блокпостах, перевіряти документи, оглядати телефони, уточнювати мету поїздки або коло спілкування.
Ще кілька років тому Росія обіцяла, що після анексії кордони зникнуть. Насправді ж для багатьох вони просто змінили форму.
Паспорт як умова нормального життя
У перші роки окупації російські паспорти подавали як можливість отримати нові права та можливості. Згодом для багатьох мешканців окупованих територій вони перетворилися на необхідність.
На окупованій Луганщині російська влада не приховує цього навіть в офіційних роз'ясненнях. Людям, які не оформили громадянство РФ, пояснюють, що після завершення перехідного періоду вони фактично перебуватимуть на території Росії як іноземці або особи без громадянства.
За такими формулюваннями стоять цілком практичні наслідки. Виникають проблеми з працевлаштуванням, оформленням соціальних виплат, отриманням безкоштовної медичної допомоги, доступом до державних послуг.
Для багатьох жителів окупації паспорт давно перестав бути політичним питанням. Його оформлюють не через підтримку Росії, а через необхідність вирішувати побутові проблеми.
Особливо гостро це відчувають власники житла.
Після початку кампанії з визнання квартир і будинків "безхазяйними" тисячі людей опинилися перед вибором: або приймати нові правила і переоформлювати майно за російським законодавством, або ризикувати втратити власність.
Саме тому люди повертаються до окупації навіть після виїзду.
У березні 2026 року Моніторингова місія ООН з прав людини прямо пов'язала примусову паспортизацію з обмеженням прав цивільного населення на окупованих територіях.
У доповідізазначається:
«Російська Федерація незаконно запровадила дискримінаційні заходи широкого та систематичного характеру на окупованій території України, створивши примусові умови, які змусили тисячі людей залишити свої домівки та перешкоджають їхньому поверненню».
У тій самій доповіді експерти наголошують, що доступ до житла, соціальних послуг та інших базових прав дедалі більше залежить від наявності російських документів.
Але навіть отримання паспорта не означає, що людина стає рівною з мешканцями інших російських регіонів.
Мобілізація як частина окупації
Коли житель Василівки вийшов до магазину, він навряд чи думав про військкомат.
За словами родичів, дорогою чоловіка зупинили для перевірки документів. Після цього його доставили до військового комісаріату і поставили на військовий облік. Рідні стверджують, що це сталося попри інвалідність.
Для багатьох мешканців окупованих територій такі історії давно не виглядають чимось надзвичайним. Чоловіки призовного віку намагаються уникати зайвої уваги, а батьки підлітків дедалі частіше замислюються про виїзд.
Через кілька місяців після історії у Василівці в мережі з'явилося відео з окупованого Бердянська.
На кадрах понад десяток чоловіків із пакетами в руках виходять із будівлі, схожої на військкомат, і організовано сідають в автобус. Поруч перебувають озброєні військові та поліцейський супровід.
Український військовослужбовець Станіслав Бунятов, який оприлюднив відео, підписав його коротко: «Призов у Бердянську. Українці їдуть воювати проти українців».
У коментарях під відео люди сперечалися про деталі, але не про головне. Для жителів окупованих територій сама поява таких кадрів уже давно не стала несподіванкою.
У міжнародному праві така практика має однозначну оцінку. Стаття 51 IV Женевської конвенції прямо забороняє державі-окупанту примушувати населення окупованих територій служити у своїх збройних силах.
У документісказано:
«Держава-окупант не може примушувати осіб, які перебувають під захистом, служити в її збройних або допоміжних силах. Будь-який тиск або пропаганда, спрямовані на добровільний вступ до армії, забороняються».
Моніторингова місія ООН з прав людини у березні 2026 року такожвіднесла мобілізацію до факторів, які змушують людей залишати окуповані території або відмовлятися від повернення.
Іпотека для “своїх”
Поки одні мешканці окупованих територій намагаються довести право власності на свої квартири, іншим держава пропонує купити тут житло на особливих умовах.
Після анексії Росія запустила програму пільгової іпотеки для так званих «нових регіонів». За її умовами житло в окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей можна придбати під 2% річних.
Російські профільні виданнянаголошують, що скористатися програмою може будь-який громадянин РФ незалежно від місця проживання.
На папері це виглядає як підтримка всіх мешканців окупованих територій. На практиці ж головне питання полягає не у відсотковій ставці.
Щоб отримати іпотеку, людина повинна підтвердити офіційний дохід, мати стабільну роботу, пройти банківську перевірку та сплачувати щомісячні внески.
Для багатьох місцевих жителів це залишається недосяжним.
Після чотирьох років окупації тисячі людей досі чекають на відновлення будинків, живуть у родичів або винаймають житло. Частина втратила роботу, частина — бізнес. Багато хто продовжує працювати за зарплати, які значно поступаються середньоросійським.
Наприклад, у Маріуполі місцева санітарка навесні 2026 року скаржилася в чаті, що отримує на руки лише 16 700 рублів на місяць. За таких доходів навіть пільгова іпотека залишається радше теоретичною можливістю.
Тим часом для військових, співробітників силових структур, працівників федеральних відомств і чиновників, яких відряджають на окуповані території з Росії, умови виглядають зовсім інакше. Вони мають стабільні доходи, доступ до російської банківської системи і значно більше шансів отримати кредит.
Поки власники квартир у Маріуполі роками намагаються довести свої права на житло або чекають на відновлення будинків, російські агентства нерухомості рекламують місто як місце для вигідних інвестицій і життя біля моря.
В одному з такихоголошень потенційним покупцям пропонують квартири в новобудові за програмою іпотеки під 2%, доступною «будь-якому громадянину РФ». Реклама обіцяє комфортне життя біля моря і вигідні умови кредитування.
Окупанти рекламують ЖК Ленинградский квартал у Маріуполі
У результаті виникає дивна ситуація. Людина, яка втратила квартиру під час облоги Маріуполя, роками чекає на компенсацію або завершення ремонту свого будинку. Натомість житель будь-якого російського регіону може оформити пільгову іпотеку і придбати житло в тому самому місті.
Саме тому місцеві жителі дедалі частіше сприймають програму під 2% не як допомогу постраждалим від війни, а як механізм залучення нових мешканців на окуповані території.
Російський десант чиновників
Коли Росія почала формувати окупаційні адміністрації, вона обіцяла, що мешканці захоплених територій самі визначатимуть своє майбутнє.
Минуло чотири роки, і виявилося, що ключові посади в багатьох містах займають люди, які до окупації ніколи тут не жили.
У Маріуполі одним із головних чиновників став Антон Кольцов, який до призначення працював у Вологодській області.
В окупованій частині Запорізької області уряд очолювала Ірина Гехт із Челябінської області.
Подібні кадрові рішення Москва ухвалювала і в інших окупованих регіонах. Але ще цікавіше те, як цю ситуацію описують самі мешканці.
У 2025 році жителі Бердянська розповідали журналістам виданняThe Telegraph, що після окупації в місті стало помітно більше людей із російських регіонів. За словами місцевої вчительки, особливо багато приїжджих працює в лікарнях, школах та комунальних службах. Саме вони часто отримують керівні посади.
Інша співрозмовниця розповідала, що після масового виїзду місцевих жителів покинуті робочі місця почали займати нові приїжджі з Росії.
Паралельно окупаційна влада відкрито закликала росіян переїжджати до Бердянська. Потенційним переселенцям обіцяли роботу, житло та пільгове кредитування.
Так поступово формується нова реальність: поки частина місцевих жителів не може повернутися додому або бореться за своє майно, на звільнені місця приходять нові люди — чиновники, бюджетники, силовики та працівники державних структур із Росії.
Саме тому питання полягає не лише в тому, хто керує окупованими територіями. Питання в іншому: якщо ці території стали звичайною частиною Росії, чому Москва продовжує керувати ними переважно через людей, яких привозить ззовні?
Міста, які вирішили не відновлювати
У російських новинах часто можна побачити сюжети про відбудову Маріуполя. Нові житлові комплекси, фасади будинків, відкриття дитячих майданчиків і шкіл давно стали частиною пропагандистської картинки про «відродження Донбасу».
Але варто від'їхати від Маріуполя на кілька десятків кілометрів, і ця картинка починає змінюватися.
Попасна до повномасштабного вторгнення була містом із населенням понад 20 тисяч людей. Після запеклих боїв 2022 року від міста залишилися руїни.
У наступні роки російська влада неодноразово заявляла, що відновлювати Попасну недоцільно. Частину мешканців фактично закликали облаштовувати життя в інших містах.
У 2025 році ватажок угруповання «ЛНР» Леонід Пасічник прямо заявив, що відновлення Попасної наразі не планується через масштаби руйнувань.
Так зараза вигляє Попасна
Схожа доля спіткала й Мар'їнку.
Колись тут жили майже 10 тисяч людей. Після років боїв місто практично перестало існувати. У російських офіційних заявах Мар'їнка дедалі частіше згадується як територія, яку потрібно розмінувати, а не як місто, куди мають повернутися мешканці.
Бої за Мар'їнку велися з перших тижнів російського вторгнення в Україну. За цей час місто перетворилося на руїни.
Мар'їнка. Фото: Libkos/AP Photo/picture alliance
Ще більш показовою є ситуація із Соледаром.
Після захоплення міста російська пропаганда активно використовувала його як символ військового успіху. Але розмов про масштабне відновлення майже не було.
Місто, за яке тривали багатомісячні бої, так і залишається переважно територією руїн.
Подібна ситуація і з Бахмутом.
Російські чиновники регулярно говорять про плани розвитку окупованих територій до 2030 року. Однак у цих планах важко знайти відповіді на питання про майбутнє міст, які війна практично стерла з карти.
Бахмут. Фото: Анадолу
Саме тут стає помітною різниця між політичними заявами та реальними пріоритетами.
Якщо Маріуполь потрібен як вітрина окупації, то Попасна, Мар'їнка чи Соледар дедалі більше нагадують території, від яких вирішили відмовитися.
Для людей, які втратили там житло, це означає набагато більше, ніж просто відсутність ремонту. Це означає відсутність відповіді на головне питання — чи зможуть вони колись повернутися додому.
Якщо Попасна, Мар'їнка чи Соледар стали частиною Росії ще у 2022 році, чому через чотири роки Росія фактично відмовляється їх відновлювати?
Новий регіон як полігон
У ніч на 24 травня 2026 року російські війська здійснили масований ракетний удар по Україні. Тоді моніторингові канали повідомляли про запуск одразу двох ракет середньої дальності «Орєшнік». Одна з них влучила по району Білої Церкви на Київщині. Друга, за висновками OSINT-аналітиків, могла впасти на окупованій частині Донецької області — поблизу Авдіївки або Ясинуватої.
Тоді ця інформація виглядала лише як одна з версій. Однак через місяць її фактично підтвердив сам Володимир Путін.
Під час Петербурзького міжнародного економічного форуму російський президент несподівано заявив, що удари «Орєшником» по Україні були потрібні не лише для ураження цілей.
«Если уж по-честному, открою вам большую военную государственную тайну: просто ударили туда, где было удобно посмотреть результаты».
За словами Путіна, після ударів російські військові направляли безпілотники до місця влучання і детально аналізували результати.
«У нас потом туда залетели наши дроны... и просто посмотрели, как были расположены разлетающиеся блоки. Посчитали до миллиметра, все, куда упало».
Пізніше він уточнив, що йдеться про район Білої Церкви та окуповану частину Донецької області.
Фактично російський президент визнав, що територія окупованої Донеччини використовувалася для оцінки результатів роботи нової ракети.
Ця заява виглядає особливо показово з огляду на російську риторику останніх років. Після незаконної анексії Кремль оголосив окуповану частину Донецької області територією Російської Федерації, а її жителів — російськими громадянами. Саме необхідністю «захисту Донбасу» Москва роками пояснювала свої дії.
Однак зі слів самого Путіна випливає, що окупована територія Донеччини стала зручним полігоном для перевірки результатів роботи нової ракети. Складно уявити, щоб про Воронезьку, Ярославську чи Нижньогородську області російська влада говорила в таких самих формулюваннях.
Історія з «Орєшніком» стала ще одним нагадуванням про особливий статус окупованих територій. На російських картах вони вже давно позначені як частина РФ. Але коли виникає потреба випробувати нову зброю або оцінити результати удару, саме вони виявляються «зручним місцем» для таких експериментів.
Не зовсім Росія
За чотири роки після анексії Росія побудувала на окупованих територіях власну адміністрацію, запровадила російські паспорти, рублі, шкільні програми та закони.
На картах ці території давно позначені як частина Російської Федерації. Але в повсякденному житті вони продовжують існувати за окремими правилами.
Тут працює фільтрація.
Тут люди проходять перевірки, коли повертаються додому.
Тут чоловіки ризикують опинитися у військкоматі просто після перевірки документів.
Тут квартири можуть отримати статус «безхазяйних», якщо власник виїхав або не зміг переоформити документи.
Тут працюють спеціальні іпотечні програми для нових покупців.
Тут ключові рішення часто ухвалюють чиновники, які приїхали з інших регіонів Росії.
І саме тут, за словами самого Володимира Путіна, виявилося зручно оцінювати результати удару нової балістичної ракети.
Навіть через чотири роки після анексії Росія продовжує говорити про окуповані території не як про звичайні регіони країни, а як про окремий простір, який ще належить інтегрувати, перебудувати, заселити й привести до потрібного вигляду.
І поки це відбувається, багато мешканців Маріуполя, Бердянська, Мелітополя, Донецька, Луганська, Скадовська чи Генічеська продовжують жити в реальності, яка залишається окремою навіть за російськими правилами.