Він визначив свій шлях ще підлітком — і не відступив від нього навіть після полону. Максим Марко з позивним «Спайк» провів у неволі майже три роки. Повернувшись додому, він обрав не тишу і спокій, а знову став у стрій.
Його історія — не лише про випробування полоном, а й про свідоме рішення знову взяти до рук зброю і продовжити боротьбу.
Про це та інше «Спайк» розповів 0629.com.ua.
Наймолодший учасник
Максим Марко народився у Львові у 2003 році. Зараз йому всього 22 роки. Хлопець каже, що з дитинства мріяв стати військовим, а в 16 років уже точно знав, що піде служити в «Азов». Як тільки юнак досяг повноліття, то поїхав до Києва у рекрутинговий центр. Це було не спонтанне рішення, а логічне продовження обраного шляху.
За його словами, із підліткового віку прийняв свідоме рішення стати християнином та відвідував у своєму місті церкву.
Бої та байдужість
Як і інші новобранці, «Спайк» пройшов вишкіл і долучився до полку у 2021 році. Службу розпочав у Маріуполі — і ледь встиг звикнути до військового життя, як опинився у вирі повномасштабної війни.
Каже, що тоді повністю віддався захисту країни — настільки, наскільки міг.
Про бої за Маріуполь Максим говорить стримано. Відомо лише, що він дістав легке поранення внаслідок скиду з дрона.
Втрачені роки молодості
Після майже трьох місяців оборони Маріуполя, коли гарнізон перебував у повному оточенні, вище військово-політичне керівництво України віддало наказ зберегти життя військових.
Вихід у полон мав відбуватися за участі міжнародних організацій — ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Передбачалося, що обмін полонених відбудеться під їхні гарантії.
«Спайк» виходив разом з усіма і розраховував на швидке повернення. Втім, Росія порушила ці домовленості.
Частина оборонців Маріуполя досі залишається в неволі, а сам Максим провів у полоні майже три роки.
Спочатку «Спайка» утримували на території так званої «ДНР», включно з Донецьким СІЗО та Кіровською колонією. Це був час повної невідомості — без розуміння, коли це закінчиться і чи закінчиться взагалі. Він одразу поставив собі мету — не втратити себе, залишитися таким, як був. Хоча зараз, озираючись назад, визнає: цей досвід не міг не залишити свого відбитку.
Максим зізнається, що найбільше шкодував за втраченими роками молодості, тому намагався максимально використати цей час для розвитку — читав книги, вчив англійську, запам’ятовував вірші. Каже, що полон нікому не побажає, але саме він змусив переосмислити життя і цінності, і без цього випробування він не здобув би важливих для себе речей. У найскрутніших умовах Максим намагався залишатися людяним та чемним. Він посміхався побратимам, підтримував добрим словом та просто був поруч із тими, кому важко.
Спайк» згадує, як до колонії в Кіровську привезли нового полоненого — добровольця з Колумбії. Той знав лише іспанську і не міг ні з ким порозумітися.
Максиму стало шкода чоловіка, який почувався ізольованим, тож він почав намагатися з ним спілкуватися. Згодом колумбієць став навчати його іспанської — і вони змогли доволі вільно розмовляти. Так «Спайк» дізнався більше про його життя: зокрема, що той чотири роки працював у відділі боротьби з наркотиками, а також про реалії життя в Колумбії.
Увесь цей час Максим жив із думкою, що обмін обов’язково відбудеться. Що він повернеться в Україну — до своєї родини у Львові та до другої, «азовської», яка також чекала на нього.
Омріяний обмін для «Спайка» відбувся 19 квітня 2025 року.
Стати на захист держави
Максим розповідає, що його реабілітація під Києвом пройшла максимально насичено. З першого дня він почав знову бігати та займатися спортом, бо давно прийняв рішення, що буде продовжувати службу. Відвідував протягом реабілітації багато цікавих занять, зокрема гончарство, їзда верхи, вейкбординг (екстремальний вид спорту, що поєднує серфінг, сноубординг, скейтбординг і водні лижі). Також у вільний час він читав книги, грав на піаніно та продовжував вивчати англійську.
Максим Марко знову вдягнув військову форму через пів року після обміну. З 5 січня 2026 року львів’янин оновився на службі та продовжив боронити Україну.
Служба, навчання та тренування займають велику частину життя хлопця. Але це саме той шлях, який він обрав свідомо та серйозно. Лише поряд із побратимами «Спайк» відчуває себе по-справжньому щасливим.