Анна Радік – маріупольчанка, яка, як і тисячі її землячок, намагається влаштувати своє життя у Німеччині. Нова країна, інша культура, іншій погляд на побут, звички, традиції. Українці поглинають цей світ – хтось із розумінням і великою вдячністю у серці, а хтось вимушено і з відразою.
Проте деякі реакції українок на «інакшість» німкень викликають відверте здивування і навіть обурення, пише Анна Радік спеціально для 0629.
Останнім часом бачу багато обурення щодо зовнішності німецьких фрау. А пост однієї «сіньйори/ріти» взагалі здивував — і, на жаль, не в хорошому сенсі цього слова. На мій погляд, ця жінка некоректно порівнює італійську естетику з німецькими невибагливими повсякденними образами. І це, як мені здається, досить поверхове спостереження.
Я не думаю, що німецькі жінки потребують мого захисту, але все ж не змогла пройти повз. Адже за цим стоїть велика історія — історія жінок, які витягли на собі економіку країни з руїн. Та творили заново все навколо, і себе - також.
Так, мені теж спочатку здалися німкені трохи неохайними — але це поки не зайдеш увечері до клубу чи ресторану. Жінки Німеччини — це про внутрішній стрижень, незалежність і спокійну впевненість. Вони піднімали економіку практично без чоловіків після Другої світової війни. Їхня самодостатність і незалежність давно закладені в характері, культурі та історії.
Напевно, всім подобаються красиві француженки — у сукнях, на підборах, на велосипедах. Але це ж катастрофічно незручно!
Або італійські «Моніки Беллуччі»: капелюхи з широкими полями, багато прикрас, кошики з лавандою та апельсинами на тосканських пейзажах, agriturismo і борго.
Але порівнювати такі різні культури, на мій погляд, неправильно.
І в усього є зворотний бік. Надмірна увага до «блискучого фасаду» у повсякденному житті часто свідчить про внутрішню потребу щось компенсувати — і про те, що за фасадом може не бути нічого іншого.
А італійська активна доглянутість — «bella figura» — можливо, теж намагається приховати певні проблеми. Те, що нам здається природною красою, їм із дитинства може нав’язуватися як обов’язок — бути гідною чоловічої уваги й здобувати її все життя. Можливо, тому що італійці більш пристрасні та менш постійні, ніж німці. В Італії більш традиційні погляди на гендерні ролі, стандарти краси жорсткіші, а вимоги до зовнішності вищі.
У повсякденному житті німкені одягаються зручно — і я не бачу в цьому нічого неправильного. Це радше відображення ритму життя та пріоритетів.
Я також родом із провінції України (Маріуполь) і, опинившись в юності в столиці, дуже чітко побачила різницю. Наш «парадний стиль» — з хутром, яскравим макіяжем і прикрасами «навіть у магазин» — сильно контрастував із образом упевнених, реалізованих жінок великого міста, для яких важливіші функціональність, свобода та доречність у динамічному житті.
Німецька жінка насамперед освічена і самодостатня. Вона менше орієнтована на те, щоб «подобатися чоловікам» у класичному розумінні.
Багато жінок сьогодні прагнуть відійти від сексуалізації та відмовитися від «обслуговування» чужого погляду. У Німеччині менше тиску з боку стандартів краси: жінка вільна виглядати так, як їй зручно, а не так, як вимагає суспільство. І це - варте поваги.
Більше блогів ЧИТАЙТЕ ТУТ