«Не зачаровуватися, щоб не розчаровуватися» — так Лариса навчилася жити за ці роки очікування. Вона працює до виснаження, тримається за віру і щодня не дозволяє собі впасти у відчай. Вона — мама, яка майже чотири роки чекає з російського полону свого сина, бійця полку «Азов» Івана.
Як виглядає це життя між надією і болем — Лариса розповіла журналістам 0629.com.ua.
Гордість за свою дитину
Іван народився на Донеччині, у місті Краматорськ 9 грудня 1999 року. Він навчався в ОШ №30, займався паркуром та іншими вуличними видами спорту. Але справжнім його захопленням стала музика. А зародилося це захоплення завдяки його мамі Ларисі.
«Одного разу я принесла додому диски гурту «Apocalyptica». Це фінський гурт, що виконує метал на віолончелях. Ваня одразу полюбив їх та мріяв грати, як вони. Я сказала, що для цього треба ходити в музичну школу, а якщо він піде та кине — то ми посваримося», — пригадує Лариса.
Іван вступив, йому сподобалося, і він не думав припиняти навчання. Викладачі підкреслювали, що учень має хист та слух, і завжди його хвалили. Іван став єдиним віолончелістом на три музичні школи міста та робив значні успіхи: виступав в ансамблі, був лауреатом та завжди виконував на концертах складні та специфічні партії. Лариса згадує, як зі сльозами на очах слухала музику у виконанні сина та завжди відвідувала його концерти. З роками Іван опанував гітару та став виступати з сольними концертами у місцевому клубі.
Музика, розваги, підліткові веселощі — життя Івана було типовим для творчого юнака. Тож для Лариси стало несподіванкою, коли у 18 років син заявив, що хоче піти на строкову службу.
«Він підійшов до мене та сказав, що хоче у військо. Я сказала, що можна йти на контракт. Він заявив, що хоче саме на строкову службу та саме у Національну гвардію України», — розповідає Лариса.
Жінці нічого не залишалося, як піти разом з Іваном у військкомат та написати офіційну заяву про те, що вона не заперечує рішенню сина.
«На ВЛК («Військово-лікарська комісія» — ред.) був момент, коли Ваня рознервувався, подумав, що його не беруть. Але все пройшло добре. Через тиждень він був уже в Харкові у військовій частині 3018», — говорить жінка.
Поїхав та витягнув
Мама з сином були завжди на зв’язку, розповідали один одному про свої справи та ділилися новинами. Через деякий час Іван ще більше здивував Ларису. Він сказав, що буде вступати до полку «Азов».
«Я ще тоді трохи поглузувала з нього. Я сказала: «Ти бачив їхні вишколи? Просто вбий у «Ютуб» та подивись. Ти ж не витягнеш». А він відповів, що «поїде та витягне», — говорить Лариса.
Іван дотримав свого слова. Під час вишколу телефонував мамі й зізнавався: важко, багато хто не витримує й повертається додому, але він тримається. Згодом подзвонив знову — вже з новиною, що його можна привітати. Із 40 рекрутів залишилося лише 12, і серед них був Іван. Схудлий, але гордий, він склав іспит і потрапив туди, куди прагнув. Невдовзі Іван Панарін підписав контракт з «Азовом» і в лютому 2019 року переїхав до Маріуполя.
Іван Панарін став повноцінним бійцем «Азова», пройшов військову школу імені Євгена Коновальця та брав участь у бойових діях в районі Світлодарської дуги.
«Він був у захваті від того, чим займається. Навколо нього були вірні друзі. Це стало для нього другою, а може і першою родиною», — говорить Лариса про початок служби сина.
Напередодні повномасштабного вторгнення, 21 лютого 2022 року, Іван приїхав додому. Його відпустили лише на один день — на поховання дідуся.
Лариса каже, що в той день Ваня намагався поводитися як зазвичай, але коли прийшла пора прощатися, він сказав, що «наближається щось страшне».