Цифрові банківські сервіси поступово стають обов’язковою частиною повсякденного життя. Водночас для людей старшого віку ці процедури нерідко перетворюються на справжнє випробування.
Маріупольчанка Наталія Карабань у своєму дописі у Facebook поділилася особистим досвідом проходження банківської верифікації та актуалізації даних разом із мамою.
Авторка надала 0629 дозвіл на публікацію.
Накипіло. Багато хто знає, що я багато років у Маріуполі працювала в банку — починала з операціоніста (універсала) і з часом дійшла до керівної посади. Маріуполь навіть ставав найкращим в Україні за показниками роздрібного бізнесу.
Ми впроваджували перші кредитні картки в Маріуполі, іпотеку, автокредити, термінали самообслуговування, навчали клієнтів розраховуватися картками у магазинах.
Це я до того, що маю великий досвід роботи з програмними комплексами, впевнено користуюся комп’ютером і смартфоном. Уміння швидко знаходити інформацію та працювати з додатками вже, можна сказати, в крові.
Так от. Хочу написати про ВЕРИФІКАЦІЮ в банках і підтвердження особи у смартфонах для людей віком 70+ з особистого досвіду.
Моя мама 1941 року народження. І цей трюк із «покліпайте очима» та «усміхніться» ми проходимо щоразу приблизно пів години.
Це ж треба так примудритися сісти поруч із мамою, щоб:
— утримати камеру смартфона перед її обличчям у зазначеній рамці й при цьому самому не потрапити в кадр;
— встигнути прочитати вимоги на екрані, швидко пояснити їх мамі, а їй — одразу виконати «покліпати» чи «усміхнутися».
Як ви це робите у 70+ чи 80+?
Другий момент — актуалізація анкетних даних. Моя мама при повній пам’яті й достатньо активна у свої 84 роки.
Але підписатися пальцем у телефоні — це окреме випробування. На папері ручкою все виходить швидко й красиво, а от на екрані — разів 50: написали, стерли, знову написали.
Вона втомлювалася тримати руку на вазі. Робили паузи, відпочивали й починали знову.
То підпис виходив за межі рамки, то літери були зовсім не схожі на звичний підпис. Виглядало так, ніби писала рука паралізованої людини.
Актуалізацію ми тому пройшли далеко не з першого разу.
І ще. Маріупольці та всі, хто з окупованих територій.
Як вам ця історія з обов’язковим зазначенням МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ?
Наприклад: українська реєстрація — у Маріуполі, а проживання й німецька прописка вже четвертий рік у Німеччині.
Але в банківському додатку ти маєш вказати, що й сьогодні живеш у Маріуполі. Інакше актуалізацію не пройдеш.
Хіба це не свідоме внесення неправдивих даних?
Зверталися до служби підтримки. Відповідь: вказуйте реєстрацію та проживання у Маріуполі.
І як потім доводити, що ти не перебуваєш в окупації?
У всіх така проблема чи тільки мене це обурює?
І взагалі, залишили б уже в спокої покоління людей 80+.
Чому вони мають когось просити про допомогу, щоб отримати свої законні гроші?
Мені не складно допомогти. Але для них це важко — і фізично, і психологічно.
Бо це ще й про відчуття гідності та залежності від інших.
Виходить, що для українського банку ми з вами сьогодні живемо не в Європі, а продовжуємо жити в Маріуполі.
І потім доводь, що ти не сам ввів ці дані у додатку.
До речі, просити сторонніх людей про допомогу в актуалізації даних — теж ризик.
Але мені доводиться допомагати людям 70+ тут, у Німеччині.
Бо гарячі лінії в таких ситуаціях практично безсилі.
Більше блогів ЧИТАЙТЕ У СПЕЦТЕМІ