З блокадного Маріуполя люди тікали, рятуючи себе й свої родини. Виїжджали ті, хто не прийняв життя в російській окупації. Серед них був і Юрій — один із тисяч вимушених переселенців.
Сьогодні він живе у Канаді, відкриваючи для себе нові можливості та іншу реальність. Та шлях до цього життя виявився важким: ув’язнення, допити, тиск з боку агентів ФСБ.
Про пережите і про те, що залишилося за кадром, Юрій розповів у ексклюзивному інтерв’ю для 0629.
«За кордон виїжджати не планував, мріяв побудувати сталий бізнес в Україні»
Юрій народився на Луганщині, а після школи переїхав до Донецька, де здобув вищу освіту й залишився жити. Усе, чого досяг, вибудував сам: власний дім, бізнес, стабільне життя.
У 2014 році це життя обірвала війна. Місто опинилося під контролем озброєних проросійських формувань. Працювати й жити під обстрілами Юрій не збирався. Після одного з ударів, коли в його квартирі посипалася стеля, він вирішив виїхати. Родина повернулася на Луганщину, до батьків дружини.
«Два роки я прожив в окупації. Встиг посидіти там “на підвалі”, але відкупився. Добре те, що російською мовою я розмовляю краще за росіян. Бо за українську покарання було ще суворіше. Як тільки були досягнуті “Мінські домовленості” та став більш вільний виїзд, я приїхав у Маріуполь», — говорить Юрій.
У 2016 році він оселився в Кальміуському районі Маріуполя та почав будувати свій бізнес знову. На ринку відкрив декілька місць з продажу кави та чаю, а також паралельно виграв грант на відкриття спортивного залу, де тренував усіх охочих навичкам стрільби з лука.
«Чесно кажучи, за кордон я хотів поїхати з 2019 року. Як тільки Зеленський став президентом, я зрозумів, що щось буде погане. Зробив закордонний паспорт у 2019 році. Але у мене були грантові зобов’язання, а потім розпочався COVID. Кудись рипатися було пізно», — каже Юрій.
Війна зненацька для підготовленої особи
Юрій каже, що вважав себе підготовленим до різних екстремальних ситуацій. Його будинок був поряд із колодязем, у підвалі він мав запаси їжі, ліхтарі, туристичне приладдя, навіть протигаз та радіо. Але до тотального руйнування Маріуполя росіянами він не був готовий морально.
«Ніхто не міг повірити, що так буде. Я і сам теж не міг», — каже чоловік.
Коли у будинку не стало електроенергії, він ходив на ринок заряджати гаджети. Домашніх запасів продуктів на перший час вистачало. Але ситуація погіршувалася день за днем. Обстріли посилювалися, Росія почала завдавати масованих авіаударів. Юрій з родиною перейшов жити у підвал школи в районі Волонтерівки, де й знадобились всі речі та навички виживальщика
«Нас везли в Новосибірськ»
Коли Маріуполь усе ж був окупований, Юрій не поспішав виходити з укриття. Але російські солдати прийшли до нього самі.
«Одного ранку після 3 тижнів під землею нас просто виколупали з бомбосховища на вулицю та під приводом евакуації кудись повезли. Спочатку це була Сартана, потім селище Приморське. Поселили на підлозі сільського клубу та стали проводити “фільтраційні заходи”. Брали відбитки пальців, перевіряли телефони. А потім стали вантажити в автобуси. Наш їхав у Новосибірськ», — розповідає Юрій.
Чоловік каже, що окупанти наполягали, ніби там буде прихисток та робота. Він із дружиною не хотів нікуди їхати взагалі, тому, коли автобус їхав через Луганську область, став говорити, що тут у них є близькі та вони готові їх прийняти. Скориставшись паузою, маріупольці вийшли з автобуса та втекли від «благодійників».
Юрій каже, що прибув у селище під Ровеньками та справді ще пів року прожив в окупації. У той час росіяни проводили тотальну мобілізацію серед місцевого населення, тому він постійно переховувався. Чоловік постійно моніторив інформаційний простір та шукав шляхи виїзду. Саме тоді йому на очі потрапила програма CUAET (Canada-Ukraine Authorization for Emergency Travel)) для українців. Скориставшись нею, можна було виїхати в Канаду на дуже легких умовах. Не потрібно було мати великої кількості грошей та знати англійську мову на високому рівні. До того ж Юрій стежив у соціальних мережах за родиною з Маріуполя, які раніше тренувалися в його клубі, а зараз щасливо проживають у Канаді. Це він сприйняв як шанс та став робити все, щоб виїхати з окупації.
Шлях на волю через допити та поліграф
Восени 2022 року Юрій заповнив анкету та подав заявку онлайн на цю програму. Заявку схвалили. Але потрібно було надати ще біометричні дані. Це можна було зробити в Росії чи у Грузії. Юрій подумав, що Грузія є більш безпечним шляхом, та поїхав туди. Але на кордоні росіяни його затримали.
«Це був надуманий привід. Вони сказали, ніби я лаявся у громадському місці. Мене повели на допит, забрали телефон та стали запитувати, хто ці люди, контакти яких є у мене», — каже Юрій.
Треба було якось виходити з критичної ситуації. Юрій почав говорити, що торгував на ринку, тому знає багато людей, які є його клієнтами. З іншими разом займався спортом, а чим вони цікавляться в інший час — він не знає. Співробітники ФСБ слухали уважно, але вирішили перевірити. Тому Юрія затримали без жодної підстави. Тримали добу у скляній камері, що має назву «стакан», а потім повезли до суду міста Шахти (Ростовська область).
«Без адвоката суддя сказала, що мене треба затримати на 10 діб. Я говорив, що можу заплатити штраф. Суддя сказала: “Ні”. Я розумію так, що їм просто був потрібен час, щоб дізнатися все про мене», — говорить Юрій.
Чоловіка відвезли в СІЗО та посадили в одиночну камеру. Його не били, але був лютий психологічний тиск. Сім днів він узагалі не бачив інших людей. Випадково підселили іншу людину, але через 15 хвилин начальник тюрми накричав на конвоїрів та наказав тримати Юрія одного.
«Потім до мене прийшов ФСБшник з поліграфом. Під’єднав дроти та почав проводити допит. Показував фото, називав прізвища, запитував, кого я знаю. Я стояв на своєму: “Я — звичайна людина, торгую на ринку, знаю купу людей, але особистої інформації ні про кого не маю”. Мабуть, поліграф нічого незвичайного не показав, тому мене перевели на інший, пом’якшений режим утримання», — пригадує Юрій.
Через три дні його відпустили. Вирвавшись з лап ФСБ, чоловік узяв квиток та поїхав у Тбілісі.
У Грузії він знайшов волонтерів, які допомогли з орендою житла. Також на нього вийшли представники ООН, яким Юрій усе доповів про незаконне затримання та допити. Міжнародні представники записали це під протокол. Поки остаточно оформлювалися документи на переїзд у Канаду, Юрій працював на автомийці. На зароблені гроші купив омріяний квиток у країну з кленовим листком на прапорі.
Перші кроки у Канаді, кар’єрний зріст та падіння
У лютому 2023 року Юрій зійшов з трапа літака у Вінніпезі. Сталося те, чого він так бажав. Він вижив у зоні бойових дій, вирвався з окупації та дивом не потрапив у репресивну машину російських спецслужб. Але треба було адаптуватися до нового життя у Північній Америці.
«Перші кроки у Канаді були прості. У провінції Манітоба до 30% населення вважають себе етнічними українцями, нащадками тих, хто зміг втекти від радянського терора, голодомора та війн. І хоча вже майже не знають мови та культури, вони підтримують усіх, хто щойно приїхав з України», — каже Юрій.
Прямо в аеропорту була організована зустріч для нього як особи, яка скористалася програмою CUAET. Юрію організували трансфер до готелю, в якому він мав право безкоштовно проживати та харчуватися місяць.
«Я мав два дипломи: зварювальника та менеджера, але в Канаді вони недійсні. Я одразу почав шукати роботу. Ходив по різних компаніях та ярмарках вакансій. Мій рівень англійської мови був низький, просто набір слів. Тому знайти щось хороше було дуже важко», — пригадує Юрій.
Допоміг випадок. Прямо в тому готелі, де він проживав, авіакомпанії Канади проводили свій ярмарок вакансій. Маріуполець підходив до кожного столу та питав про роботу. Йому дали три контакти, один з яких виявився справжньою знахідкою. Юрія взяли на роботу в авіакомпанію «Периметр» в аеропорт Вінніпег. Спочатку це була робота рамп-агента. Треба було зустрічати літаки, розвантажувати чи завантажувати їх, зустрічати пасажирів. На цій посаді Юрій затримався на вісім місяців та активно вчив англійську мову.
Коли рівень англійської став значно вищий, Юрія підвищили. До його обов’язків стало входити стежити за станом ангарів, будівель та інших приміщень аеропорту. Так він попрацював більше року, а потім на горизонті з’явилася ще вища посада. Юрій став менеджером наземних операцій в аеропорту міста Томсон, що на самому півночі країни. Це була хороша робота, і він відчував себе успішною людиною. Але, на жаль, це було недовго.
Біла смуга скінчилася чорною. Невдачі накопичувалися сніговою кулею. В Канаді розпочалися лісові пожежі, авіакомпанія, у якій працював Юрій, долучилась до евакуації населення північних селищ, працювати часто доводилось в респіраторах, бо задимлення перевалювало всі норми. Також одна гроза спалила електрощиток бази авіакомпанії. Замість ремонта дирекція прийняла рішення об’єднати департаменти наземних операцій з партнерською компанією. Усе це призвело до того, що посаду Юрія довелося скоротити. Звільнення негативно вплинуло на емоційний стан Юрія. Але позитивним було рішення поїхати з Томпсона, бо він є найкримінальнішим містечком Канади кілька років поспіль.
Він переїхав на Острів Принца Едварда, що є найменшою провінцією Канади. Зараз чоловік шукає там роботу, але поки не має в цьому успіху.
Жити життя без «схем» та перевтоми
Незважаючи на це, Юрій задоволений своїм вибором та своїм життям загалом. Він переконаний, що знову зможе знайти хорошу роботу та так само стрімко зростати кар’єрними сходами знову.
«Канадці дуже волелюбні та незалежні. Це нас споріднює. Але вони не будуть працювати більше своєї зміни, хоча це оплачується більш ніж у півтора раза, а ми будемо. Вони цінують своє життя та живуть повноцінно», — каже Юрій.
На роботі стосунки неконфліктні, все вирішується через менеджерів та єйчарів. Начальство не має права навіть підвищити голос або якось надавити морально, за насильство звільняють одразу з дуже поганими відгуками. Він пригадує епізод, коли менеджер сказав йому, що він занадто багато працює. Що заробляти більшу зарплату – гарне бажання, але йому потрібно зберігати баланс між роботою та особистим життям, тому наказав відпочивати два дні поспіль.
«На вихідних канадці відпочивають. Вони їздять на різні івенти, фестивалі. Займаються скейтінгом, туризмом та хендмейдом. Є, звичайно, і ті, хто просто сидить і дивиться Netflix, але поряд зі мною завжди активні та захоплені чимось люди», — каже Юрій.
Він говорить про те, що канадці витрачають свій час на навчання та проходять курси самопідготовки і різноманітні тренінги. Вища освіта у Канаді — скоріше виняток із правил.
Юрій каже, що бачить єдину негативну рису у Канаді — це висока плата за приватні дитячі садки, дорога оренда житла та бюрократизм. Наприклад, оформлення банківської картки затягується на два тижні. Але в усьому іншому система працює як чіткий механізм.
«Люблю подорожувати красивими місцями країни, природа надзвичайна, ліси, озера, скелі, водопади і навіть якісь віддалені провінційні парки оздоблені шляхами для прогулянок, парковками, туалетами та сміттєвими баками з захистом від ведмедів. Багато їздив по роботі і просто так. Та мене ніколи не зупиняла поліція, це показник, якщо жити та їздити за правилами, поліції не цікаво. Але якщо щось трапляється, бо в країні є кримінал та наркотики, поліція завжди на місці та вчасно. Тут поліцейський — реально друг цивільному», — каже Юрій.
Також чоловік відзначає відсутність корупції на нижньому та середньому рівнях, а також спрощену та практичну систему освіти для школярів. Наприклад, є урок, де вчать виховувати дітей. Як практичне завдання підлітку на добу дають макет ляльки, яка плаче. Треба її доглядати як живу і розбиратися, що її турбує, та заспокоювати.
Зараз Юрій живе в орендованій квартирі. Загалом оренда коштує по-різному, залежно від регіону. Є житло за 1100 доларів, за 1500 доларів, а у Торонто воно коштуватиме 2500. Середню зарплату можна рахувати погодинно. Є мінімальний дохід — оплата залежно від провінції 16-17 доларів за годину, за роботу на півночі додають ще 1-2 доллари. Нижче заплатити людині не мають права. Юрій стверджує, що заробляти три тисячі доларів у Канаді — це нормально та по силах майже кожному. Тим паче медицина тут повністю безкоштовна.
«Ті, хто звик працювати головою та руками в Україні, зможуть це легко робити у Канаді. Тут потрібні толкові люди. А ті, хто звик просто перебувати на посаді чи сидіти на грошових потоках… таким тут не подобається. Тут треба працювати. Тут головне — не бути корупційно орієнтованим, платити податки та доброзичливо взаємодіяти з суспільством», — каже Юрій.
Чоловік говорить, що познайомився з українською діаспорою на острові, яка займається просвітництвом та збирає донати на ЗСУ.
«Основа канадців — це не лізти один одному в душу. Вони дружелюбні, але більш закриті у порівнянні з нами. Мені тут подобається. Подобається жити чесне життя без “схем” та перевтоми й отримувати чесну заробітну плату», — каже Юрій.
Звісно мінуси теж є, але оглядаючи свій трирічний досвід у Канаді і 20 річний в Україні Юрій впевнено заявляє, що Канада більш соціально орієнтована, тут можна робити за мінімальну зарплатню і почувати себе поважною людиною, а можна ввімкнути амбіції і за кілька років побудувати собі кар’єру та заробляти непогані статки, все індивідуально, та кожнен може побудувати власне життя саме таким, яким його уявляє.