13 лютого в Мюнхені відкривається найбільший у світі форум з питань безпеки. Цього разу його називають етапним: він проходить на піку кризи західного альянсу, розгубленості Європи та кривавої війни Росії проти України.
Які головні питання поставить перед своїми учасниками Мюнхенська конференція і які відповіді на них можуть там прозвучати?
Щороку організатори конференції видають "Мюнхенський звіт", в якому описують поточну ситуацію з глобальним світовим порядком і викликами, що стоять перед ним, передає www.bbc.com.
Звіт цього року називається "Under Destruction" ("Руйнування триває"), а на його обкладинці зображений слон – не тільки натяк на ідіому "слон у посудній крамниці", але й символ американської Республіканської партії.
Головні "герої" свіжого "Мюнхенського звіту" - "руйнівники", політичні сили та політики, які віддають перевагу руйнуванню перед творенням, відкрито заявляють про бажання розвалити чинні інститути всередині своїх країн і на міжнародному рівні, вважаючи їх надмірно зарегульованими, не здатними задовольнити сподівання простих людей.
"У результаті, - пишуть автори звіту, - ми маємо справу з новою атмосферою, в якій ті, хто використовує у своїй діяльності бульдозери, тарани та бензопили, сприймаються з обережним заохоченням, якщо не з відкритим захопленням".
Найяскравіший представник "руйнівників" у сучасній світовій політиці – це Дональд Трамп, який із витонченістю того самого слона з обкладинки звіту збирається будувати новий, кращий світ, але поки що, на думку критиків, досягає успіху хіба що в перетворенні колишнього світового порядку на руїни.
Промова найближчого соратника Трампа, віцепрезидента США Джей Ді Венса стала найяскравішим моментом торішньої Мюнхенської конференції – і першою ознакою того, що світ більше не буде колишнім.
Цього року Венс мав приїхати до Мюнхена знову, і лише за кілька днів до старту конференції американці змінили плани та призначили головою своєї делегації держсекретаря Марко Рубіо – людину, яка вважається лідером більш виваженого, менш радикального крила команди "руйнівників".
Але це зовсім не означає, що цього року в Мюнхені буде тихо і спокійно. Не забуваймо: конференція відбудеться через кілька тижнів після Давоського форуму, головною темою якого стало загострення (нехай і риторичне) навколо Гренландії.
Так, кульмінацією Давосу стала обіцянка Трампа не захоплювати найбільший у світі острів військовим шляхом, принаймні поки що. Але, поклавши руку на серце, чи може хоч хтось бути впевненим, що в якийсь момент президент США знову не дістане гренландську карту з рукава і не почне її розігрувати у своєму бульдозерному стилі?
А якщо ми не застраховані від такого розвитку подій, то чи є сенс взагалі говорити про Захід як про єдиний цивілізаційний простір, об'єднаний спільними цінностями?
І чи зможе Європа сформулювати свою відповідь на виклики, поставлені перед нею американськими партнерами, яких чим далі, тим складніше називати партнерами?
Чи прокинеться Європа
Стан самої Європи при цьому творці "Мюнхенського звіту" описують не в категоріях політології міжнародних відносин, а класичної психології.
США, кажуть вони, надсилають Старому Світу суперечливі сигнали щодо своєї військової присутності на європейському континенті та підходу до європейської безпеки взагалі, коливаючись між вмовляннями, висуненням умов і прямим примусом. "Ця невизначеність загнала європейців у пастку між запереченням і прийняттям", – читаємо ми у звіті.
І все це відбувається в умовах наростання російських гібридних атак на європейські країни та появи в ЗМІ лякливих повідомлень розвідок про те, що Росія буде здатна почати нову "повноцінну" війну проти когось із європейських сусідів буквально через пів року після початку гіпотетичного перемир'я в Україні.
До останнього часу політика європейців в основному зводилася до заспокоєння Дональда Трампа в розрахунку на те, що якось все само налагодиться. Однак нещодавня криза навколо Гренландії протверезила навіть найнепоправніших оптимістів.
"Уряди в Європі та в інших частинах світу поступово усвідомлюють, що надія – це не стратегія", – пишуть автори "Мюнхенського звіту".
Нинішня конференція має стати місцем, де Європа спробує сформулювати відповідь на питання, що саме, якщо не надія, має стати наріжним каменем нової стратегії безпеки континенту. Адже якщо ця стратегія не буде сформульована, Старий світ матиме всі шанси опинитися під колесами бульдозера, яким керує Дональд Трамп.
Відтворення геополітичної автономності, нарощування оборонних можливостей, готовність прийняти Україну як елемент нової системи безпеки на континенті – кожен з цих кроків загрожує масштабними фінансовими витратами і політичними ризиками. І, можливо, Мюнхен покаже, наскільки Європа готова реалізувати ці завдання і взяти на себе відповідальність за власну долю.
На що розраховує Україна?
Спочатку передбачалося, що Україна приїде до Мюнхена з представницькою делегацією, яку, як очікується, очолить Володимир Зеленський. В останній момент український лідер заявив журналістам, що все не так просто: його особиста присутність на конференції буде залежати від безлічі факторів.
Хоча джерела ВВС в оточенні українського президента все ж вірять, що він у Мюнхені буде.
Пару тижнів тому в Давосі український президент вибухнув різкою промовою, в якій розкритикував Європу за нерішучість, повільність і пасивність.
Промова Зеленського тоді сподобалася не всім, проте складно критикувати його відчайдушний тон у ситуації безперервної війни, руйнівних ударів по українській енергетиці та сумнівної перспективності мирних переговорів в Абу-Дабі.
У Давосі Зеленський порівнював позицію європейців щодо України з сюжетом фільму "День бабака". Навіть найправильніші слова засудження агресора і підтримки жертви агресії, якщо вони повторюються регулярно, але не мають жодного результату на практиці, в якийсь момент починають розчаровувати й дратувати.
У будь-якому випадку, хто б не представляв Україну в Мюнхені, Київ чекає від нинішньої конференції не другої частини "Дня бабака", а радикальної зміни риторики її партнерів – конкретних схем її підтримки, готовності повернутися до розгляду питання про конфіскацію російських заморожених активів, набуття Києвом членства в ЄС.
Зміна позиції Європи є тим більш важливою для України в умовах дедалі більшого тиску на Київ з боку Вашингтона.
У середу вранці джерела Financial Times повідомили, що на річницю початку великої війни 24 лютого Володимир Зеленський збирається оголосити про проведення в Україні президентських виборів і якогось референдуму – слід розуміти, що мається на увазі голосування щодо територіальних поступок.
Новина збентежила багатьох спостерігачів: умов для проведення виборів в Україні як не було, так і немає, українське суспільство, згідно з опитуваннями, як виступало проти виборів під час війни, так і виступає. Офіс президента України негайно відкинув повідомлення про те, що вибори в країні можуть відбутися найближчим часом, а сам Зеленський пізніше заявив журналістам, що вперше чує про такий сценарій.
Висновок з цієї ситуації досить простий. Зрозуміло, що американська адміністрація буде намагатися за будь-яку ціну (для України) закінчити війну будь-якою угодою якомога швидше, бажано до початку літа. Так само зрозуміло, що Вашингтон буде продовжувати тиснути на Київ відмовою від нібито вже узгоджених на двосторонньому рівні гарантій безпеки.
Але незрозуміло, чи залишиться Зеленський один на шляху слона-руйнівника з обкладинки "Мюнхенського звіту", чи зможе розраховувати на підтримку партнерів з Європи, яка, здається, нарешті прокидається.
Ми будемо стежити за подіями в Мюнхені.