Є держави, з якими кордон — це просто лінія на мапі. А є держави, з якими кордон — це межа виживання, пише маріуполець Анатолій Герасимчук.
Коли сусід переписує, цензурує, привласнює й починає власну історію з твоїх князів, зі столицею у твоєму Києві,— це вже не суперечка істориків.
Це — загроза.
Історична крадіжка завжди передує територіальній.
Спочатку крадуть минуле.
Потім приходять по землю.
Так і почалася ця війна.
Тому кордон з такою державою не може бути “як у всіх”.
Він має бути:
• замінований фізично — щоб не пройти танкам;
• замінований ідейно — щоб не пройти брехні;
• замінований історично — щоб кожна спроба привласнення розбивалась об факти.
Бо це не просто кордон між двома країнами.
Це кордон між:
• правдою і фальшивкою;
• власною тяглістю і нав’язаним міфом;
• державою і імперією, яка не бачить сусідів — лише колонії.
Жодна держава у світі не починає свою історію зі столиці сусіда.
Окрім расії.
Тому наш кордон — це не «лінія миру».
Це лінія захисту історії, ідентичності та майбутнього.
І він має бути таким,
як ніде у світі.
А почати нам треба з повного перегляду тієї «історичної спадщини», яка дісталася нам від більш як 300 років співжиття з ними в якості підневільного народу.
Життя під московською цензурою.
За їхніми вказівками.
Це все треба вигребти, винести за ту межу, яка нас розділяє.
І почати писати власну історію.
Це нелегко.
Бо вся академічна наука побудована на базисі, який нам нав’язували століттями з Москви та Пітєра.
Але це — необхідно.
А не вишукувати підтексти у творах наших письменників і поетів, що вони там вклали в уста своїх героїв.
Вклали те, на чому виросли.
На чому були виховані.
Що їм вбили в голову їхні вчителі.
А що сьогодні в школі викладають як «нашу історію»?
Там вона не наша.
Там наші предки — це дикі племена до приходу вікінгів через їхню «цивілізаційну» Ладогу.
Там немає братів Чеха, Ляха і Руса.
Там наші “брати” — це вікінги, чудь і мордва.
Може вже досить?
Може пора викинути ту чудь з наших підручників — і повернути нам всю нашу історію, а не продовжувати навчати наших дітей цензурованій Москвою їхній історії?
Такі от думки, дивлячись на той хаос в головах українців, який вони зараз несуть в своїх дописах і коментарях, сперечаючись, чи наш князь Володимир, чи він наш ворог.
Чи наш Гоголь, — чи він їхній.
Чи наш Довженко — чи ні…
Більше блогів читайте в нашій СПЕЦТЕМІ, де ми збираємо думки маріупольців на різні теми