Анатолій Герасимчук: як імперські міфи та обличчя царів на Хрещатику зневажають пам’ять про козацький Маріуполь і його сучасних захисників

День Маріуполя у Києві мав би бути про пам’ять, біль і незламність. Про тих, хто вижив після російської агресії, втративши дім, роботу й рідне місто. Але замість вшанування — у самому серці столиці з’явилися портрети тих, хто колись нищив українську свободу. Царі й цариці, що палили фортеці, руйнували козацькі паланки та стирали з історії наші міста, сьогодні дивляться з банерів на Хрещатику.

Чому у 2025 році ми досі дозволяємо імперським міфам диктувати, хто «заснував» Маріуполь? І чи не перетворюється це на продовження справи окупантів?

Про це пише у своєму блозі відомий історик, краєзнавець, журналіст, автор книги «Від Русі до України. Факти і сенсації» Анатолій Герасимчук. Він дозволив  розмістити його думку на 0629.

День Маріуполя з портретами окупантів в Києві

Вчора був день Маріуполя в Києві. Люди, які вирвалися з-під московської агресії, які залишилися живими, втративши житло, роботу, свою малу батьківщину, змушені відзначати свій день міста у столиці, — бо рідне місто досі топчуть московські окупанти.

Це — реальність, яка болить і водночас нагадує: Маріуполь — наш, український.

Але київська влада вважає трохи не так.

На Хрещатику виставлені великі банери з портретами російських царів і цариць, які буцімто заснували Маріуполь.

Портрети Катерини ІІ, її сина Павла, другої дружини Павла Марії, в честь якої за однією із версій названий Маріуполь.

Та, яка насправді Софія-Доротея-Августа-Луїза фон Вюртемберзька.

На Хрещатику, в центрі української столиці, сьогодні виставлені портрети катів українського народу, що палили наші фортеці, руйнували козацькі паланки й топтали свободу.

Більш ганебного і цинічного виклику українцям загалом і постраждалим жителям Маріуполя важко уявити.

За наказом Катерини ІІ після зруйнування Запорізької Січі були перейменовані всі населені пункти на території Січі, щоби стерти з памʼяті народу наше козацьке минуле.

Адміністративний центр Кальміуської паланки — Кальміус — був одразу ж перейменований на Павловськ (за іншими даними — Павлоград).

В 1778 році на землі Січі між нинішнім Запоріжжям і Дніпром  депортували греків з Криму з допомогою військ під керівництвом Суворова.

В 1780 році греків переселили на територію Кальміуської паланки — нинішньої Донецької області, місто указом Потьомкіна найменували Маріуполем.

На згадку про Майрем — передмістя Бахчисарая, де жили греки до переселення — або ж є варіант, що на честь дружини Павла Марії.

На банері на Хрещатику написано, що греки на місці Маріуполя «застали залишки колишнього запорозького форпосту Кальміуса: декілька козацьких куренів та Свято-Миколаївську церкву».

Це, мʼяко кажучи, неправда.

Не залишки куренів, а 55 камʼяних будинків передавали грекам жителі теперішнього Маріуполя, яким було визначено переселятись в нинішній Павлоград.

Тобто Катерина з Потьомкіним вирішили з визначеного грекам під заселення місця поблизу Дніпра (яке мало спочатку називатися Маріямполем) переселити греків в місто в гирлі Кальміуса, зробивши «ротацію» жителів і назв міст.

Губернатор Чортков, відвідавши Кальміус, названий ним Павловськом, в 1776 році писав, що застав там «множество православного народу, камʼяну церкву та при ній Київського Межигірського монастиря ієромонаха».

Козаки не всі покинули місто, їх залишилося біля двох тисяч навколо Маріуполя, а в Маріуполі на момент приходу греків була Свято-Миколаївська церква, в якій кримський митрополит Ігнатій 26 липня 1780 р. провів перше богослужіння.

До приходу греків в Маріуполі був також закладений фундамент церкви Святої Магдалини (саме таким іменем називала себе мати гетьмана Івана Мазепи, Ігуменя Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів).

Церкву Святої Магдалини українському населенню Маріуполя довелося відстоювати через суди, і вона деякий час навіть була соборною, тобто головною церквою Маріуполя.

В 1897 році була збудована нова церква Святої Магдалини, в 30-х роках ХХ століття церква була зруйнована, а в 1960 році на її місці був збудований драмтеатр.

Той драмтеатр, який в 2022 році розбомбила авіація РФ.

Але для імперських істориків козацького періоду Маріуполя не існувало. За наказом Катерини ІІ.

Не існує козацького періоду історії Маріуполя і на 35 році Незалежності України.

Офіційна дата «заснування» Маріуполя — 1778 рік — це видумана московською імперією дата, приурочена до остаточного підкорення українських земель Катериною ІІ. Навіть не до насильного виселення греків із Криму, які зʼявилися в Маріуполі в 1780 році.

З датою 1778 року Маріуполь зростав на чужому горі — на сльозах і розорених домівках козаків і кримських греків, яких вирвали з рідної землі.

Це була класична імперська політика: зруйнувати одне, збудувати «своє» і назвати це «дарунком цариці».

І сьогодні, у 2025 році, коли Маріуполь у руїнах через чергових нащадків тієї ж імперії, нам знову вже у Києві тицяють у вічі «їхню величність» — портрети тих, хто нищив українців.

Маріуполь — це не «місто Марії» за указом цариці.

Маріуполь — це Кальміуська паланка, козацька земля, кров українців і біль переселених греків.

Наш Маріуполь — це символ боротьби, а не символ рабства.

Виставляти сьогодні на Хрещатику московських катів — означає продовжувати їхню справу.

Якщо ми й далі прикрашатимемо свої пам’ятні дні портретами окупантів, то чим ми відрізнятимемось від тих, хто зараз у Москві називає Маріуполь «древнім російським городом»?

Я не думаю, що це зробив київський міський голова Віталій Кличко чи начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко.

Це зробили ті «криси», які сидять в Києві і чекають тут путіна.

Маріуполь — наш. Український. Досить вже цих царських міфів.

Анатолій Герасимчук.

P.S. Питають, хто додумався царів і цариць виставляти на Хрещатик.

Виставку підготували Український інститут національної памʼяті, Маріупольська міська рада, Національний музей Тараса Шевченка та Маріупольський краєзнавчий музей. Експонуватиметься виставка до середини листопада 2025 року.

Тобто «Азов», за версією організаторів, відстоював місто Катерини ІІ, її сина імператора Павла і невістки Марії.

Це історія про нашу з вами гідність…

Виставка присвячена Дню Маріуполя у Києві/ Фото Анатолія Герасимчука, Facebook

ЧИТАЙТЕ всі матеріали по темі ВКРАДЕНА ІСТОРІЯ. СКІЛЬКИ РОКІВ МАРІУПОЛЮ

Більше думок в нашій СПЕЦТЕМІ