О честности, прозрачности и городском конкурсе «Мариуполец года»

 Новина позавчорашнього дня потребує розлогого коментування. Раніше просто не мала часу. Ітак, про традиційний конкурс "Маріупольчани року" і про мою та інших нетрадиційну участь в ньому. Є ряд питань, невартих "вселенської" уваги, але важливих мені і моїм друзям.

1.Прозорість. Про номінацію "Україна - моя гордість". Хто проводить відбір лауреатів і переможців? Хто оцінює внесок кожного номінанта в ту справу, за яку нагороджують? Чому коли до мене звернулись подати від Центру патріотичних сил "Новий Маріуполь" кандидатури найбільш заслужених волонтерів, яких варто відзначити, ми прийняли дуже важке рішення (бо вибрати трьох з мінімум тридцяти рівно-гідних і героїчних людей), нагородженою виявилась я - Марія Подибайло, якої не було в цьому списку? А жоден з трьох поданих нами (Дмитро Чичера, Галина Однорог чи Анжела Тимченко) не були удостоєні "почесної вазочки"? На моє запитання до профільного заммера "В чом дєло?" отримала скерування до пана Голубкова. Сергій теж розвів руками і сказав, що не знає, хто зсамовольнічав і вирішив нагородити "не того"...

Звідси питання: хтось далі грається, чи насправді місцева влада не здатна самостійно вирішувати НАВІТЬ ТАКІ "СКЛАДНІ" питання. Звідси вважаю виключно правильною позицію Анжели Тимченко: не варто йти на компроміс з тими, хто ані в малому, ані в глобальному не здатен бути чесним.

Зараз зайшла на сайт http://marsovet.org.ua/news/show/id/7039 і побачила відновлену справедливість - нагороджено організації. Без прізвищ. За спільним нашим рішенням - жодна не переможець. Бо важко виміряти хто більше "любить і зробив". Але дивує, чому персонально відзначили волонтерів, що займаються переселенцями (за своїми посадовими обов"язками в соцслужбах)  і зовсім!!!!!!!!! не відзначено жодного волонтера, які одягають, споряджають амуніцією, ліками, всім-всім необхідним армію; виводять з оточення бійців з тимчасово окупованої території; копають окопи; доставляють провізію в зону бойових дій під обстрілами; опікуються раненими, обмиваючи їх рани, годуючи, перевдягаючи; все-все описати неможливо навіть. Але головне, що ці люди не отримують жодної винагороди за свої святі подвиги! Вони лише щиро і жертовно  тратять свої кошти, час, здоров"я. І тому це справжнє щастя зустріти таких героїв! Це честь бути однією з них! Можна лише поспівчувати тим, хто не здатен оцінити героїзму своїх земляків Тим гірше для престижу як влади, так і цього конкурсу-імітації. Моїм друзям не потрібні ані вазочки, ані грамоти. Ані інші пасочки. Але явити світу нардепів-бєздєльників, що відсиділись в Києві (чим зрадили), назвати їх заступниками міста, і не показати тих, хто справді не залишив його, а боровся - вершина цинізму. Фарс. Тим гірше для них. Не покаявшись - не отримаєш прощення.

2. Справедливість. Про номінацію "За формування якоїсь там свідомості..." Хто взагалі визначає перелік ЗМІ, які формують суспільно-політичну думку в місті? Чи це була антиномінація, по типу "Сєрєбрянная калоша" - за найгірші досягнення? Я розумію, що коли все горіло-палало в місті, наші доблесні "нєзалєжаниє" телеканали крутили привітання з Сартани і Старого Криму з Днюхами, а в перервах - транслювали раша-ТВ. І жодного слова про напад саранчі терористичної. І жодної оцінки антидержавним діям. А улюблена всіма газетьонка "ПР" - писала пасквилі, якими має і справді займатись СБУ, виходячи з їх антидержавницької спрямованості (і тут справді межу а-ля "свобода слова" було перейдено). Це потім, в серпні, ми побачимо і очманіємо від неземної краси вишиванки Ніколая Ніколаіча... І по-справедливості, ці ЗМІ таки зіграли свою роль у формуванні громадської думки. Але за це не вазочки з грамотами повинні роздаватись, а багатьом виданням - повісточки. Тому я й не втрималась, а згадала про той СОЦІАЛЬНИЙ ЗАСІБ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, який і правда формує мою і більшості маріупольчан думку (та й далеко поза межами міста і кордонів - гляньте лише на посилання більшості іноЗМІ). Коли стається подія в Приазов"ї, свідками якої ми не були, що ми робимо в першу чергу? Відкриваємо ПР? Включаєм ТВ-7? Переключаємось потім на Сігму? Листаємо Іллічівець? З якого б то дива, скажуть більшість, солідарно зі мною. Впевнена. Але такі видання не відзначаються на подібних заходах. Зате до них приходять сильні хлопці з автоматами (і в часи ДНР і зараз) і вимагають лояльності до влади... Сильні люди різні, а вимоги "нє трогать" за одну й ту ж владу))). Отакі дивовижні закономірності нашого медіапростору містечкового. Для мене це і є свідченням справжньої незалежності засобу Масової інформації. Попри розуміння далекого від ідеалу фахового рівня багатьох публікацій. Знаю, що над цим постійно працюють в редакції. Але легше ж журналістам не вишукувати-винюхувати інфу, а поїхати на замовний захід, відзняти відповідно до "прохання" правильних людей і показати під "нужним углом"... Тому, якби я мала можливість (ну чисто теоретично, в якості громадянки Маріуполя, яку би запитали) визначити, який із ЗМІ найбільше впливає, це точно був би не список заявлених. Хоч в мене там дуже!!!! багато друзів-подруг. А в 0629 - подруг нема. Хоча є люди, яких позицію щиро поважаю. Дякую вам, Аня і Юля, всі інші журналісти 0629 за те, що коли терміново потрібна була кров для поранених - саме ви без запитань і умов повідомляли про наш заклик донорам. І їх пішло тисячі. Саме ви містили інформацію про всі потреби нашої армії. І люди відгукувались саме з посиланням на ваше джерело. Ми не вийшли вас захищати від негідників ДНР. Були слабкими і не організованими. Але ми зможемо захистити вас зараз. Бо ми - відповідальні громадяни, а ви - соціальний і оперативний засіб масової інформації. Ми разом працюємо на благо нашого міста. А не тому, що хтось диктує як воно правильно. Тому, вітаю Вас з проголошеним на черговому конкурсі під аплодисменти залу і, особисто, мера почесним званням "Народний Маріупольський засіб масової інформації, який правильно формує громадську думку і оперативно висвітлює події в місті. Завжди"))). І нехай інші зроблять більше. Без вазочки переживете))).

 3. Про інші номінації. Погано знаю їх прозорість. Місто має знати обличчя людей, що є його гордістю. Але з таким підходом конкурс  точно не потрібен. Бо втрачається цінність самих відзнак. Раз ми стаємо іншим містом, містом, що стало відомим на цілий світ за безпрецедентний для Донеччини-Луганщини опір окупанту, то давайте бути чесними у всьому. Я й сама до цього прагну. І інших закликаю. Інакше ніщо не мало сенсу. Ні смерті героїв, ні рани наших бійців, ані подвиг народу з підтримки армії. Ніщо не зміниться, якщо пропускати навіть такі дрібні деталі, як щорічний конкурс про гідних поваги земляків.

 Слава Україні! Слава Маріуполю і його мужнім мешканцям!!! 

Марія Подибайло