Андрющенко об обратной стороне Prozorro: власть толкает мариупольских предпринимателей на путь сговора

Говорит мариупольская блогосфера. Сегодня активист Инициативной группы "Вместе", член партии "Сила людей" Петр Андрющенко рассказывает о том, как мариупольские чиновники нашли пути, чтобы обмануть систему госзакупок Prozorro.

Система державних закупівель Prozorro – майже єдина на сьогодні комплексна реформа, спрямована саме на покращення умов ведення бізнесу по всій країні. Від ідеї до втілення, підтримана суспільством та закріплена законом.

Безумовна економія бюджетних коштів на всіх рівнях – майже успіх. Чому майже? Тому, що в перегонах за економією та звітністю більшість регіональних замовників та органів влади забули про другу важливу ціль реформи – відновлення довіри до державних закупівель через відкриття ринків та підтримка конкуренції як запоруки розвитку бізнесу.

Маріуполь. Показовий приклад. Місто, яке посіло на п’ятому місці серед усіх замовників по Україні. Де Prozorro розповсюджується на “допорогові” закупівлі. Загальна сума бюджетної економії сягнула 64 млн. гривень. Доволі успішний приклад.

На перший погляд. А що стоїть за цим успіхом?

Трохи статистики. Всього не відбулося тендерів – 42,5%, на 542 млн.грн. З них взагалі скасовано 30 відсотків - на 299 млн. грн. Ця статистика дуже хитро ховається в тіні загального успіху, але є вкрай важливою. Бо саме ці цифри відкривають зворотню сторону Prozorro, яка може призвести до повної дискредитації та розчарування саме серед малого та середнього бізнесу.

Міська влада взяла чіткий курс на прозорі закупівлі, боротьбу з завищеними цінами та демонополізацію ринку. Однак, не шляхом боротьби з нечистим на руку підконтрольними замовниками, а шляхом примусу бізнесу до економії.

Відбувається це наступним чином. Оголошується закупівля. На деяку суму. Але на стадії оголошення замовник суму закупівлі не обґрунтовує. Фактично це закупівля за ціною, взятою “зі стелі”. На тендер виходить місцевий постачальник, якій дає свою ціну, нижчу за оголошену замовником. Часто постачальник один, без конкурентів. Така специфіка прифронтової зони та ускладненої логістики. Тут й починаються перегони за економією. Всіма доступними шляхами від постачальника вимагають понизити ціну. Якщо він не погоджується, закупівля за звичай скасовується та оголошується нова. На ту ж “ціну зі стелі”. Та знову біг по колу.

На протязі перегонів потенційний постачальник несе витрати, які йому не повертаються – плата за участь в тендері. Може це й невеликі гроші для великого бізнесу, але для малого та середнього в Маріуполі, в умовах економічної стагнації та війни на межі міста – достатні для відмови від подальшої участі. Особливо в купі с моральним тиском з боку замовника під час закупівлі.

За підсумком такого пресингу, більшість потенційних маріупольських постачальників залишає ринок місцевих закупівель та йде до міст, де досі панує стара система “відкатів” або влада не стільки заточена на економію, скільки на ефективність саме закупівлі. Інша частина повертається на шлях змови при закупівлі, бо саме туди їх підштовхує влада. Задля гарантії вони виходять на тендер або зі своїм “технічним” учасником, або заздалегідь розподіляють ринок шляхом змови з потенційним реальним конкурентом.

В обох випадках сума економії на папері зростає. Але дедалі це більш схоже на піррову перемогу.

#зрада? Ні, аж ніяк. Не дарма команда Prozorro постійно стверджує, що система саме інструмент, а не панацея. Тому саме зараз настав час зробити наступні послідовні кроки – встановити фінансову відповідальність замовника перед потенційними постачальниками за скасування торгів за його вини. На всіх рівнях, від місцевої влади до держави. Рішеннями та законами. Покласти край совковому підходу гонки за показниками, що руйнує якість.

І все буде дійсно #Prozorro.